Кожне місто має свою унікальну історію. Львів – давнє історичне велике місто, де споконвіку розвивалася медицина. Передусім, розвиток медицини почався із заснування на теренах Львова шпиталів, пише сайт lviv-future.
Львівські шпиталі – одні з найдавніших споруд на території нашого міста, які були закладені зусиллями мешканців. Спершу шпиталі у Львові призначалися для надання притулку міщанам похилого віку, самотнім людям. Однак згодом шпиталі отримали інше призначення – так, після хрестових походів у Львові почали з’являтися перші інфекційні шпиталі, вже призначенні для лікування інфекційних захворювань серед містян. Згодом, разом з поширенням дипломованих лікарів міські шпиталі почали лікувати людей.
Які шпиталі існували у нашому місті і що відомо про їх історію – читайте у нашому матеріалі.
Перші міські шпиталі Львова: шпиталь Святого Духа
Перша згадка про львівський шпиталь датується далеким 1377-м роком. Одним з найдавніших таких закладів у Львові вважається шпиталь Святого Духа. Шпиталь, власне, виконував функцію, про яку ми згадували вище, – це був свого роду притулок для старих, самотніх міщан. Мешканці цього шпиталю кожного року вибирали з-поміж себе двох старших, завданням яких був нагляд за порядком та дисципліною в притулку.
У шпиталі Святого Духа були досить суворі правила – за порушення дисципліни, грубість та пияцтво звідти навіть виганяли. Мешканці шпиталю часто слухали промови святого Яна з Дуклі, відвідували костел Святого Духа на свята.
Шпиталь Святого Духа розташувався на місці теперішньої площі Івана Підкови. Існував шпиталь тут до 1780-го року, за багато років існування маєтки шпиталю постійно зростали – цьому сприяли пожертви. Були за цей час і трагічні випадки – шпиталь неодноразово зазнавав значних пошкоджень через пожежі. Занепадати почав після завоювання Львова австрійцями у 1772-му році – тоді шпиталь втратив всі свої здобуті маєтки та джерела доходу.
Шпиталь святого Станіслава
З середини шістнадцятого століття на підміських землях шпиталю Святого Духа заклали лепрозорій, згодом шпиталь святого Станіслава, біля якого згодом звели каплицю. Шпитальний комплекс включав великий кам’яний костел в готичному стилі, два шпитальні будинки, презбітерій, плебарню, а позаду комплексу стояло кладовище.
Один з двох шпитальних будинків призначався для найважче хворих, які потребували цілковитої ізоляції та спеціальної опіки. Така ідея ізоляції “прокажених” подалі від суспільства виникла у монахів ордену святого Лазаря, які присвятили своє життя допомозі таким хворим.
Тоді львівські родичі таких “прокажених” приводили своїх хворих під ворота шпиталю, звідки члени сім’ї потрапляли під опіку ченців. Хворого кропили святою водою і вели до костелу, де людина займала призначене небіжчикам місце. Під час меси здійснювали реквієм, а потім йшли на кладовище, де імітували поховання хворого. Після цього хворий отримував так звані “шати Лазаря”, особистий посуд, рукавички, торбинку на кілочку для збирання пожертв, а також дерев’яну тріскачку.
Шпиталь святого Станіслава неодноразово ставав об’єктом ворожого нападу, адже був розташований у передмісті. Після нападу волохів на початку шістнадцятого століття його було спалено у 1508-му році, згодом шпиталь відновили. Відтоді шпиталь слугував як інфекційна лікарня – найбільш ймовірно, через зміну епідеміологічної ситуації у Польщі.
У 1789-му році шпитальний комплекс було знесено наказом австрійського уряду. Згодом, у 1794-му році, споруду викупив Антоній Орловський, використавши як майбутній будівельний матеріал.
Шпиталь святого Лазаря
Третім міський шпиталем став шпиталь святого Лазаря, заснований міським лавником, членом Вервечкового братства, закладений у 1616-му році. На своїй власній землі, на Калічій горі, він звів два дерев’яних будинки, один з яких призначався для хворих містян, другий – для священика.
Незабаром після закладення шпиталю на Калічій горі медики надали висновок, в якому йшлося про те, що начебто це місце шкідливе для здоров’я, через що шпиталь наказали перенести на інше місце. Історики кажуть, що такий привід був придуманим, бо вже за декілька років ділянку забудували міські патриції, серед яких було чимало медиків.
1621-го року на новому місці було споруджено дерев’яний шпиталь та каплицю. В тому ж році новий шпиталь використовувався за призначенням – тут розміщувалися поранені бійці, що поверталися з битви під Хотином. Згодом, у 1634-му році, на території шпиталю почали закладати кам’яний костел.
У 1845-му році біля шпиталю облаштували будинок убогих та престарілих, який проіснував тут до 1939-го року.
Шпиталі церковних братств у Львові
Наступні львівські шпиталі пов’язують з діяльністю львівських братств. З шістнадцятого століття у Львові почали з’являтися шпиталі, утримувані коштом церковних братств. Одним з найяскравіших прикладів таких братських шпиталів вважається шпиталь біля Успенської церкви, закладений у 1507-му році.
Як працював такий шпиталь? Зазвичай тут обиралися два головні “братчики”, які виконували роль провізорів шпиталю. Вони доглядали за майном та видатками, звітували про це братству. Жили такі шпиталі і за рахунок видачі в оренду льохів, горищ та інших приміщень.
Шпиталь Успенського братства у Львові проіснував більше 250 років. Він та інші шпиталі Львова мали надзвичайно велике значення для львів’ян в ті часи, адже на лікування в польські медичні заклади українців приймати не хотіли. Тож для тогочасних мешканців Львова та його околиць був лише один шанс вилікуватися – звернутися саме до місцевого шпиталю.
Вважається, що братські шпиталі середньовічного Львова започаткували систему народної охорони здоров’я України.
