Про появу ворога та загрозу життю людей у часи Середньовіччя сповіщали за допомогою дзвонів. Про це розповідає археолог, історик, доктор історичних наук Микола Бандрівський у своїй монографії 2014 року про історію Свято-Успенської церкви на вулиці Руській у Львові.
Микола Бандрівський пише, що Львів час від часу піддається артилерійським обстрілам уже п’ять століть. У Середньовіччі ворог міг обстрілювати місто з гармат цілими днями, а то й тижнями. Цілились по храмах, міських площах та житловій забудові. Тоді й постало питання про те, як сповіщати львів’ян про появу ворога ще на дальніх підступах. Вирішили, що таку функцію виконуватиме калатання у дзвони.
Отож, окрім того, що за допомогою дзвонів скликали парафіян на Службу Божу, виражали торжество церковних богослужінь і повідомляли неприсутнім в церкві про особливо важливі моменти Служби Божої, калатання у дзвони було ще й чимось на зразок сучасної повітряної тривоги. Більше на lviv-future.com.ua.
Особливе ставлення до дзвонів
У Львові, як і у всьому християнському світі, до дзвонів було особливе ставлення. Дзвонам давали людські імена. До них ставились, як до живих істот: могли покарати за якусь провину, відправити на заслання чи навіть відшмагати різками.
У західному християнстві була прийнята дзвонова клятва, тобто присяга, скріплена дзвоном. Люди вірили, що така присяга непорушна й вона цінувалася більше, ніж клятва на Біблії.
Крім того, в середньовічній Європі заборонялося здійснювати судовий процес без церковного дзвону. Щоправда, це стосувалося тільки кримінальних справ, пов’язаних із кровопролиттям.
Також биттям у дзвони парафіян скликали на відзначення особливих подій, як-от вінчання чи відспівування. Сповіщали за допомогою них і про пожежі.
Дзвін Свято-Успенської церкви
Найвідомішим та найгучнішим у Львові був дзвін Свято-Успенської церкви (церкви Успіння Пресвятої Богородиці), що на вулиці Руській. Його вилили на замовлення найбільшого православного мецената в історії середньовічного Львова, купця з острова Кріт Костянтина Корнякта. Дзвін назвали «Кирилом». Він мав на собі кириличні написи та зображення святих.
Наприкінці ХVІІІ століття, Свято-Успенська церква перейшла в підпорядкування греко-католиків, а «Кирила» перелили. Оскільки його виливали вже не православні майстри (під час лиття дзвонів читаються спеціальні молитви, потім урочисто освячується дзвін), то перелитий «Кирило» втратив своє колишнє звучання.
Цікаво, що в 1704 році, коли війська шведського короля Карла ХІІ здійснювали облогу Львова, на ярусах вежі-дзвіниці при Свято-Успенській церкві тримали оборону ставропігійні братчики та парафіяни цієї церкви. Як свідчать очевидці тих подій, один із братчиків пострілом з лука збив капелюх із голови короля Карла ХІІ.
Після цього Львовом поширились чутки, що Карла ХІІ вбив православний русин. Львів’яни обнадіялись, що скоро припиняться обстріли й облога міста. Як пише Микола Бандрівський у своїй монографії, історія Європи була б зовсім іншою, якби стріла православного русина поцілила на 10 см нижче.
