Рясне – місцевість, що розташована у Шевченківському районі Львова та яка поділяється на два житлових масиви – Рясне-1 і Рясне-2. Пропонуємо кілька цікавих фактів про мікрорайон Рясне на lviv-future.com.ua.
1. Колись Рясне було селом
Мікрорайон Рясне розташований на території колишнього села Рясна Польська. Його заснував десь у 1430 р. львівський римо-католицький архієпископ.
Деякий час до села незаконно приєднали землі, які раніше належали Львову та Білогорщі. Проте в 1548 р. були чітко визначені межі села. У 1614 р. до римо-католицької парафії у Рясній Польській увійшли також Рокитне, Брюховичі та Рясна Руська (це село, на відміну від Рясної Польської, було заселене українцями-русинами).
Після Другої світової війни село перейменували на Рясне. 9 березня 1988 р. його (площа – 477 гектарів) приєднали до Львова.
2. Серед населення переважали поляки
До 1939 р. село населяли здебільшого поляки. Вони брали участь в українсько-польській війні в 1918–1919 рр. Також утворили збройний загін для підтримки антиукраїнського повстання у Львові.
Після Другої світової війни до села приїхали етнічні українці, яких виселили із Закерзоння, а багато поляків виїхало на свої історичні землі.
Для вшанування поляків, які полягли в 1914–1920 рр., у 1932 р. в центрі села встановили пам’ятник.
3. На місці церкви на Шевченка були капличка, штаб і аптека
На вулиці Шевченка розташована церква Різдва Пресвятої Богородиці. До 1939 р. на цьому місці стояла невелика капличка. Після Другої світової війни її закрили, а згодом переробили під житловий будинок. У ньому організували штаб народної дружини, а згодом – аптеку. У 1990 р. споруду передали православній громаді, вона ж перебудувала її під церкву.
4. Функціонувала львівська «Барахолка»
У межах вулиць Прокоповича і Ковалика колись проходила межа між Львовом і Яворівським районом. Там у 1960–1970 рр. щонеділі функціонувала львівська «Барахолка» – промтоварний ринок, де можна було придбати все, що було в дефіциті в радянські часи.
5. Видобували торф
На південь від вулиці Шевченка, за залізничною колією, знаходилася болотиста місцевість. Ці болота тягнулися аж до Левандівки. Там до 1990-х рр. видобували торф.
На болотах зробили меліоративні канали, між якими пролягали рейки вузькоколійки, якою, власне, і вивозили торф.
6. Збудували австрійський форт № Х
Перед Першою світовою війною поблизу Рясної Польської збудували форт «Рясне», який був частиною зовнішнього кільця австрійського оборонного поясу Львова.
Форт контролював шосейну та залізничну дороги з Янівсько-Яворівського напрямку, а також підходи полями до Львова з боку Рудно. Через Рудно проходила залізниця з Перемишля.
Це була комбінована фортифікаційна споруда з дерев’яно-земляними та бетонованими укріпленнями. Всередині форту були 2-3 цегляно-бетонні сховища. Форт був огороджений насипом, щоби за ним могли ховатися стрільці, місцями був обладнаний дашком над головою, який захищав від шрапнельних снарядів. Також навколо форту встановили загородження з колючого дроту.
7. Розвивалася місцевість Баторівка
Баторівка – східна частина земель приміської громади Рясної Польської. Самостійним селом вона не була, адміністративно належала до Рясної Польської. Цю місцевість назвали на честь польського короля Стефана Баторія, однак існує також версія, що назва походить від слова «батяр».
У першій половині 1920-х рр. у Баторівці заснували освітньо-виховне товариство «Рідна школа». У 1930-х рр. за сприяння голови «Союзу українок» Софії Ракової тут організували літній дитячий садок «Оселя». В «Оселі» основний акцент робили на національно-патріотичному вихованню. В радянський період відкрили також новий дошкільний заклад (садочок).
Після Першої світової війни на території Баторівки було лише 70-80 будинків. А в 1935 р. з’явилися нові будівлі, сформувалися бічні вулиці. У 1938 р. в Баторівці урочисто посвятили дубовий хрест на честь святкування 950-ліття хрещення України-Руси.
Після приходу радянської влади Баторівку перейменували на Кам’янку. До складу Львова вона увійшла в 1958 р.
8. Львівський фанерний завод був гордістю Баторівки
Завод Oikos, що розпочав роботу в 1917 р., деякий час був промисловою гордістю Баторівки. Від 1939 р. завод виготовляв будівельні матеріали, віконні рами, двері тощо, він був обладнаний сучасним на той час устаткуванням. Сама продукція була не лише якісною, а й екологічно чистою.
У міжвоєнний період завдяки цьому заводу в мешканців села була високооплачувана робота. Однак керівні посади займали здебільшого поляки. У 1939 р. завод націоналізували та перейменували на фанерний.
Німці під час окупації частково зруйнували підприємство, а обладнання вивезли. Деякий час у вцілілих цехах виробляли деталі до німецьких літаків. У 1942 р. підпільна прорадянська організація здійснила підпал одного з цехів. У серпні 1944 р. завод відновив діяльність і запрацював на повну потужність. Станом на початок 1945 р. завод виробляв 800 м² клеєної фанери на рік.
У 1947 р. його перейменували на Львівський фанерно-меблевий комбінат, потім здійснили реконструкцію, внаслідок чого виробничі потужності збільшилися.
У 1951–1956 рр. завод називався Львівський фанерний завод Головфанерпрому СРСР. Тоді спорудили під’їзну колію до комбінату. Потім його перейменували на Львівський фанерний завод імені Хрущова (до 1963 р.).
А вже в липні 1957 р. завод підпорядкували Львівській раді народного господарства. Він об’єднався з Брюховицьким деревообробним комбінатом імені Леваневського, вони виробляли фанерні та столярні плити, вироби широкого вжитку, меблі та сувеніри.
На початку 1990-х рр. сталася економічна криза, тому виготовляли тільки посилкові та тарові ящики і шатківниці, а в 1995 р. працівники створили ТзОВ «Львівфанпромторг», товариство розділилося на 5 дочірніх підприємств.
9. Костел Найсвятішого Серця Ісуса звели менше ніж за рік
Костел Найсвятішого Серця Ісуса на Баторівці збудували в рекордні терміни. 25 вересня 1938 р. освятили під будову пам’ятний камінь, а вже 3 вересня 1939 р. урочисто, хоч і скромно, освятив костел архієпископ Болеслав Твардовський.
До 1946 р. храм належав римо-католицькій громаді, а за радянських часів там облаштували склад. Потім він почав належати греко-католицькій парафії.
10. Костел святих апостолів Петра і Павла наново перебудували
Дерев’яний парафіяльний костел святих апостолів Петра і Павла також має цікаву історію. Його зруйнували турки й татари, а 1672 р. святиню наново відбудували. Римо-католицький костел був невеличким, дерев’яним, із трьома вівтарями. Він простояв майже 200 років, а тоді почав потроху руйнуватися.
Парох місцевого храму через це звертався до керівництва Архиєпархії, аби дали дозвіл та профінансували будівництво нового мурованого храму. Це таки сталося: у 1891–1895 рр. за проєктом Юзефа Каєтана Яновського тривало будівництво мурованого храму.
Перед храмом збудували вівтар, який прикрасили скульптури святих Петра і Павла, а поблизу розмістили ряснянський цвинтар. Згодом костел почав належати греко-католицькій громаді Рясного. До того греко-католики Рясної Польської не мали ні своєї парафії, ні парафіяльного храму.
