Ірина Микитин – випускниця НУ «Львівська політехніка», яка створила власну ІТ-компанію. Як почався її шлях у програмуванні та які труднощі спіткали, читайте далі на lviv-future.com.ua.
Навчання в школі та виші
Пресслужбі НУ «ЛП» Ірина розповіла, що до десятого класу вона мешкала в одному із сіл Жовківського району. У сім’ї не було можливості купити комп’ютер, так само комп’ ютерів не було в тамтешній школі. Приблизно в шостому класі дівчина пішла на комп’ютерні курси, але там навчилася хіба що базових речей, як-от створення малюнку в Paint чи папки на робочому столі. Потім перейшла у львівську школу, а тоді – вступила в НУ «ЛП». Перший власний комп’ютер в Ірини з’явився на першому курсі.
Обрала Політехніку через те, що двоє дітей Ірининого репетитора з математики працювали програмістами й непогано заробляли. Репетитор порадив дівчині вивчати комп’ютерні науки або прикладну математику. Саме тому, вона обрала Інститут комп’ютерних наук та інформаційних технологій.
Під час навчання дівчина брала участь у різних студентських організаціях, зокрема, в неприбутковій громадській організації BEST і профбюро. Такий досвід дав їй змогу зрозуміти, що вона любить займатись організацією подій, координувати роботу людей тощо.
Як пригадала Ірина, навчатися було нескладно, Політехніка дала всю необхідну теоретичну базу, але з часом вона захотіла дізнатися про програмування на практиці, тож на 4-му курсі записалася на курси від IT-компанії GlobalLogic. Там пів року вивчала мову С++, а тоді вирішила піти працювати. Після бакалаврату її взяли в одну з компаній, потім вона вступила на магістратуру й одночасно працювала.
Створення власної компанії
Ірина працювала програмісткою протягом майже шести років після університету, спершу – в офісі, а потім покращила свою англійську й тоді змогла на біржі фрілансерів знайти клієнта зі США, з яким почала віддалено працювати напряму. Згодом їй набридло працювати на чужі проєкти, тож створила компанію «Сохіт».
Насамперед Ірина хотіла, аби люди почували себе більш вільно, не відчували психологічного тиску та аби всі отримували від праці задоволення. Компанія зайнялася розробленням програмного забезпечення, наданням послуг аутсорсингу. Хоч Ірина відтоді почала займатися менеджментом власного бізнесу, однак іноді продовжувала програмувати.
Їй вдалося створити домашню атмосферу, де програмісти можуть працювати над тим, що їм самим цікаво. Своїм працівникам Ірина дала змогу вільно висловлюватися про те, що їх не влаштовує в роботі, аби вони могли розвиватися, а не просто відробляти повинність.
Більшість із працівників прийшла з Політехніки, деякі – ще були студентами, деякі – вже випускниками. Водночас знайти хороших фахівців було доволі складно, бо на львівському ринку бракувало якісних кадрів, попит перевищував пропозицію. Ірина могла шукати працівника протягом двох місяців, пропонуючи високу зарплатню, однак не кожен кандидат був готовий взяти на себе відповідальність розв’язувати проблеми й комунікувати із замовником. Часто приходили люди, які очікували, що їм усе детально покажуть, розкажуть та зроблять половину роботи за них.
Порадила пробувати та знайти хобі
Студентам-програмістам Ірина порадила постійно пробувати, намагатися займатися перспективними проєктами. Не відкладати з роботою та не марнувати час за теорією. Не боятися практикуватися паралельно з навчанням.
Крім того, варто мати щось, не пов’язане з роботою, що приносить задоволення. Тоді усвідомлюєш, для чого працюєш і заробляєш гроші. Коли немає такої мотивації, то людина просто не розуміє, для чого їй старатися та витрачати стільки сил на роботі.
Фото: НУ «ЛП»
