Архітектура Львова – багата та охоплює різні епохи. На щастя, в сучасному місті ще збереглося чимало архітектурних творінь минулого, завдяки яким ми краще можемо довідатися про історію та культуру старого Львова, пише сайт lviv-future.
У цьому матеріалі ми розкажемо про найперший львівський хмарочос – кам’яницю Шпрехера.
Передісторія будівництва хмарочосу
Ще задовго до будівництва першого міського хмарочосу, семиповерхової кам’яниці у стилі неоренесансу на площі Міцкевича, на цьому місці постала двоповерхова будівля. Її було зведено у 1829-му році.
Згодом кам’яниця була у власності місцевого кравця Марцелі Громадзінського, який у 1847-му році звів тут чотириповерхову будівлю. Ще пізніше будівля перебувала у власності двох графів – спершу у Каліста Понінського, згодом – у власності графа Любомирського.
Відомо, що з 1880-го року тут впродовж деякого часу діяла перша дирекція Галицької залізниці, також тут працювала знаменита “Академічна книгозбірня”.
На зламі століть у приміщенні кам’яниці розпочала роботу кав’ярня “Монополь” – одне з найулюбленіших місць для тогочасних львівських митців, письменників та художників, які тут частенько збиралися. Цікаво, що сюди свого часу навіть навідувалися Іван Франко, професор Василь Щурат, археолог Богдан Януш та інші знані особистості тих часів.
Кам’яниця у власності Шпрехера
Новий період в історії кам’яниці на площі Міцкевича – це час, коли її вирішив придбати для себе єврей Йона Шпрехер, власник на той час найбільшої будівельної фірми у Галичині. Шпрехер був доволі неординарною особистістю – деякі джерела свідчать про те, що він був ще тою скнарою, ходив пішки, щоб не витрачати кошти на трамвай, який вже тоді працював у Львові, їв просту “жебрацьку” їжу, одягався, немов голодранець. Важко співставити такі особистісні риси і успіхи Шпрехера у будівельній справі, чи не так?
Так-от, Шпрехер був ще тим хитруном. Справа в тому, що 1910-го року львівська влада видала указ, який забороняв будівництво будинків вищих, ніж чотири поверхи. Шпрехеру вдалося обійти цю заборону хитрістю, щоправда, не без скандалу – обходити владні заборони було небезпечною затією, та й усі архітектори міста не підтримували запропонований проєкт.
З біографії Шпрехера відомо, що він був неординарною людиною не тільки у плані власних переконань та у плані побуту, а й у архітектурних справах. Його споруди відрізнялися з-поміж іншої архітектури Львова (будинки на Городоцькій, Академічній вулицях, Маріяцький пасаж тощо).
Хитрість та скандали довкола купця
Так, у 1910-му році Шпрехер викупив будівлю, яка на той час перебувала в аварійному стані. Єврейський купець обійшов заборону міської влади, і звів над першим поверхом, який не враховувався тоді до кількості поверхів, нібито антресолі (насправді це був повноцінний поверх), а над четвертим поверхом вибудував велику мансарду.
У підпорядкуванні Шпрехера був ще один “хитрун”, якщо так можна назвати архітектора, який займався втіленням ідей купця у реальність. Фердинанд Касслер був автором кількох десятків архітектурних проєктів, втілених у нашому місті, його роботи можна побачити у різних його куточках.
Так-от, саме Касслеру було доручено у 1911-му році спроєктувати та звести на площі Міцкевича будинок, який вражав монументальністю та став приводом для гучних скандалів у Львові. 1912-го року розпочалися будівельні роботи, які виконував Касслер спільно з Юліушем Цибульським – ще одним львівським архітектором.
1913-го року міський магістрат затвердив план оформлення фасаду будівлі – тоді ж спалахнули конфлікти довкола будівлі, яка “замахнулася” стати першим міським хмарочосом (таких високих приватних будинків до того часу у Львові ще не було). Декому здавалося, що спроєктовані дві великі вежі будуть занадто конкурувати з вежею Латинського кафедрального собору.
1914-й рік знову приніс скандали Шпрехеру – тоді вже “намальовувався” п’ятий поверх багатоповерхівки, який ніяк не виходило “приховати” від пильного ока львівських архітекторів. Цього разу висловив негативне ставлення неабихто, а Тадеуш Обмінський – охоронець львівських пам’яток старовини. На додачу – ще й священники Латинського собору. Влада мусила реагувати на такі запити суспільства, тож будівництво тимчасово заборонили і “заморозили” на чотири роки.
Подальша історія та експлуатація кам’яниці
Домогтися поновлення будівництва Шпрехеру вдалося тільки у 1918-му році. Для цього довелося звернутися до магістрату, де відбулося бурхливе та гучне обговорення цього питання. “Крапку” у голосуванні поставив архітектор Вінцента Равський, який дав “добро” на відновлення будівництва.
Так, хитрому купцеві вдалося продовжити реалізацію проєкту, однак за умови часткової зміни верхівки кам’яниці та зі зменшенням на 2 м висоти будівлі.
Після завершення будівництва кам’яницю почали експлуатувати. Планувалося, що це буде поліфункіональний будинок – на першому мали діяти крамниці, над ними – житлові та офісні приміщення.
Історія внесла свої корективи – з початком 1922-го року в кам’яниці діяли різні установи, з потужних це були контори найбільшого нафтового концерну “Малопольща”. Також тут діяла бібліотека, румунське та угорське консульства, знаменита аптека Стенселя.
У радянський період на вершечку першого львівського хмарочоса височіла п’ятикутна зірка із зображенням Сталіна. До середини двадцятого століття тут діяли каси попереднього продажу залізничних квитків, які згодом переїхали на перехрестя вулиць Городоцької та Шевченка. У 60-х роках кам’яницю дещо перебудували, аби на першому поверсі розмістити “Дім книги”. Це була найбільша книгарня у всьому Львові аж до 2011-го року, поки у приміщеннях не запрацювали магазини одягу та техніки. Їх здало у суборенду місцеве товариство “Львівкнига”, яке було орендарем приміщень у роки незалежної України.
