У першій половині ХІХ століття про електроенергію знали лише вузькопрофільні фахівці. Деякі зрушення у її вивченні почалися після Першої електротехнічної виставки в Парижі 1881 року. Там представили понад 2000 електричних приладів, а також зібрали Перший конгрес електриків. На тій виставці важливою персоною став Томас Едісон – винахідник лампи розжарювання. Однак винахід Едісона мав свій недолік: для освітлення використовувався постійний струм, який неможливо було передавати на далекі відстані. Опонентом Томаса став Нікола Тесла, він розвинув систему змінного струму, пише lviv-future.com.ua.
Зрештою, у світі основи передавання електроенергії були закладені на початку 1890 років, тоді сконструювали головні типи двигунів і генераторів, впровадили трифазний електричний струм. А коли новітні технології дійшли до Львова?
Як Крайова виставка зумовила появу електрифікації в місті
Енергетик, автор книги «Історія електрифікації Львівщини» Андрій Крижанівський під час своїх лекцій неодноразово розповідав, що в роки винайдення електроенергії Львів був важливою провінцією Австро-Угорщини, тож він не міг залишатись осторонь прогресу, що поширювався Європою.
Пришвидшило впровадження електрифікації у Львові проведення Крайової виставки в 1894 році – найбільшого ярмарку в історії Королівства Галичини та Володимирії, що відбувався в Стрийському парку. На цій виставці демонстрували культурні та цивілізаційні здобутки представники різних країн.
У той час Львів був не надто готовий до ярмарку: транспортного сполучення між залізничним вокзалом і парком не було, а адміністрація кінного трамваю відмовилась прокладати цей важливий маршрут. Тоді Роман Дзеслєвський, відомий енергетик, перший завідувач кафедри електротехніки Львівської Політехніки став ініціатором запуску електричного трамваю. Спершу він дослідив, як це робили в європейських містах, а тоді вже львів’яни взялися за будівництво власного електричного трамваю. Він же зумовив і появу першої електростанції у Львові.
Запуск електричного трамваю та відкриття електростанції
Трамвай запустили у травні 1894 року. Перед цим протягом двох місяців проводили випробування новозбудованої електростанції. Її розмістили на куті вулиць Сахарова і Вітовського.
Через два роки Львів викупив у німецької компанії Siemens & Halske цей трамвай та електростанцію. Директором «Міських закладів електричних» (МЗЕ) призначили Йосифа Томіцького – одного з найкращих енергетиків Австро-Угорщини. Він пробув на цій посаді аж до 1925 року. Томіцький завзято взявся за розвиток енергетичної галузі міста.
![](https://lviv-future.com.ua/wp-content/uploads/sites/12/2023/01/img_63d12b85f19c2.png)
Електричне освітлення для театру та прикрий інцидент
У 1900 році адміністрація Львова вирішила, що новозбудованому оперному театрові потрібне електричне освітлення. Роботу довірили знову ж таки Томіцькому.
Спершу планували збудувати лише невелику станцію в підвалах театру. До слова, таких маленьких станцій у Львові на той час вже було 17. Йосиф Томіцький усе ж не підтримав таку ідею, вирішив протягти кабелі аж від першої та єдиної на той час в місті електростанції на Сахарова, а в самому театрі розмістити лише розподільчий пункт і акумуляторну підстанцію задля компенсації спаду напруги. Такий спосіб дозволив не просто забезпечити світлом театр, а й також сусідні будівлі.
![](https://lviv-future.com.ua/wp-content/uploads/sites/12/2023/01/img_63d12b90befe7.png)
Через рік стався неприємний інцидент. Коли службовці міської газівні шукали місце витоку газу, то випадково пробили один із кабелів. Тоді на електростанції запобіжник перестав передавати електроенергію. Внаслідок короткого замикання в театрі почалася смоляна ізоляція, з його вікон пішов чорний густий дим, що не на жарт налякав львів’ян.
Після інциденту поліція зобов’язала електриків обладнати акумуляторну підстанцію в підвалах театру окремим запобіжником та рубильником. Через деякий час до розподільчого щита приєднали ще й Промисловий музей (потім став приміщенням Національного музею Шептицького) та інші будівлі в центрі міста.
Будівництво нової електростанції на Персенківці
Йосиф Томіцький у 1905 році запропонував магістрату розширити мережу трамваїв та, відповідно, для цього збільшити ареал електрифікації. Планували прокласти трамвайну колію навіть у Брюховичі. Магістрат погодив таку пропозицію, однак виділив лише 4 мільйони крон. Цього було замало.
Томіцький у проєкті електрифікації вказав, що через це поки що не буде проводити електрику на віддалені райони Львова, зупиниться на розширенні станції на Сахарова. Насправді ж він все одно не планував зупинятися.
Згодом долучив до справи видатного електротехніка Романа Дзеслєвського, вони разом домоглися отримання рекомендацій від електрика з Відня Алекса Керна, який доступно пояснив магістрату, що Львову потрібна ще одна електростанція.
Через півроку обдумувань магістрат усе ж погодився щодо зведення електростанції змінного струму на Персенківці, кошти для будівництва в сумі 14 мільйонів крон магістрат виділив МЗЕ як позику. Електростанцію освятили та запустили в роботу 18 лютого 1909 року.
![](https://lviv-future.com.ua/wp-content/uploads/sites/12/2023/01/img_63d12b9cdfb6b.png)
Вуличне освітлення
Окремої уваги заслуговує тогочасне освітлення вулиць. До запуску електростанції на Персенківці ліхтарі у Львові були газовими, а от після 1909 року почали використовувати дугові лампи. Ці потужні лампи (2500 Вт) складалися з двох вугільних електродів. Водночас вони були дуже дорогими, тож спершу встановили тільки 80 стовпів – від опери до площі Бернардинської (Соборної). До кожних трьох стовпів треба було підводити один окремий кабель, а електроди згоряли всього лиш за 3-4 доби.
Автовишок тоді ще не існувало, тому потрібно було винайти спосіб, як легко й просто заміняти електроди. Інженери таки придумали: в низу стовпа змонтували корбу з тросом, який опускав електрод. Самою ж заміною електродів займалося 5 людей – три монтери, один з яких був старшим, та ще два помічники.
Загалом на той час у Львові встановили 72 трансформаторні підстанції. З них понад 40 – у спеціальних трансформаторних будках, а інші – в підвалах чи цокольних приміщеннях будинків.
Як вплинули на процес електрифікації війни?
Цікаво, що до 1914 року алюміній електрики не використовували – всі дроти та кабелі були з міді. Австрійська армія вирішила цим скористатися і ліквідувала електростанцію на Сахарова та стару мережу постійного струму з мідними кабелями, яка все ще існувала, попри наявність нової мережі, на Персенківці. До кінця Першої світової війни весь Львів отримував живлення лише від електростанції на Персенківці.
![](https://lviv-future.com.ua/wp-content/uploads/sites/12/2023/01/img_63d12ba591503.png)
У листопаді 1918 року український капітан Осип Букшований зміг домовитися із представником польської сторони – Людвіком де Лявантом – про те, що львівські електровня і газівня повинні безперебійно забезпечувати місто струмом і газом. Для цього навіть створили спеціальну комісію з 3 польських і 3 українських представників.
Також під час польсько-російської війни в 1919–1920 роках адміністрація Львова почала економити електроенергію, тож розважальні заклади працювали лише до 22:00, а жителі у своїх домах могли використовувати тільки одну жарівку. Реклама зі світловими ефектами заборонялась, а ще з 16:00 до 19:00 не їздили трамваї з Високого Замку до Коновальця та з Шевченка до Личаківської.
![](https://lviv-future.com.ua/wp-content/uploads/sites/12/2023/01/img_63d12bae84e14.png)
Де розміщувалися виробничі бази електриків?
З 1901 року відділи електромереж МЗЕ знаходились у будинку № 5 на Винниченка.
У 1930 році до Львова приєднали приміські села, а крім того, після 1932 року почали будувати електромережі за межами Львова. З’явилася потреба розширення ареалу електропостачання, а отже, і збільшення штату та виробничих складів. Будинок на Винниченка став затісним. Після численних обговорень вирішили надати електрикам під будівництво нового складу МЗЕ територію на Вітовського. Збудували її в 1937 році.
Фото: photo-lviv.in.ua