У першій половині ХІХ століття про електроенергію знали лише вузькопрофільні фахівці. Деякі зрушення у її вивченні почалися після Першої електротехнічної виставки в Парижі 1881 року. Там представили понад 2000 електричних приладів, а також зібрали Перший конгрес електриків. На тій виставці важливою персоною став Томас Едісон – винахідник лампи розжарювання. Однак винахід Едісона мав свій недолік: для освітлення використовувався постійний струм, який неможливо було передавати на далекі відстані. Опонентом Томаса став Нікола Тесла, він розвинув систему змінного струму, пише lviv-future.com.ua.
Зрештою, у світі основи передавання електроенергії були закладені на початку 1890 років, тоді сконструювали головні типи двигунів і генераторів, впровадили трифазний електричний струм. А коли новітні технології дійшли до Львова?
Як Крайова виставка зумовила появу електрифікації в місті
Енергетик, автор книги «Історія електрифікації Львівщини» Андрій Крижанівський під час своїх лекцій неодноразово розповідав, що в роки винайдення електроенергії Львів був важливою провінцією Австро-Угорщини, тож він не міг залишатись осторонь прогресу, що поширювався Європою.
Пришвидшило впровадження електрифікації у Львові проведення Крайової виставки в 1894 році – найбільшого ярмарку в історії Королівства Галичини та Володимирії, що відбувався в Стрийському парку. На цій виставці демонстрували культурні та цивілізаційні здобутки представники різних країн.
У той час Львів був не надто готовий до ярмарку: транспортного сполучення між залізничним вокзалом і парком не було, а адміністрація кінного трамваю відмовилась прокладати цей важливий маршрут. Тоді Роман Дзеслєвський, відомий енергетик, перший завідувач кафедри електротехніки Львівської Політехніки став ініціатором запуску електричного трамваю. Спершу він дослідив, як це робили в європейських містах, а тоді вже львів’яни взялися за будівництво власного електричного трамваю. Він же зумовив і появу першої електростанції у Львові.
Запуск електричного трамваю та відкриття електростанції
Трамвай запустили у травні 1894 року. Перед цим протягом двох місяців проводили випробування новозбудованої електростанції. Її розмістили на куті вулиць Сахарова і Вітовського.
Через два роки Львів викупив у німецької компанії Siemens & Halske цей трамвай та електростанцію. Директором «Міських закладів електричних» (МЗЕ) призначили Йосифа Томіцького – одного з найкращих енергетиків Австро-Угорщини. Він пробув на цій посаді аж до 1925 року. Томіцький завзято взявся за розвиток енергетичної галузі міста.
Електричне освітлення для театру та прикрий інцидент
У 1900 році адміністрація Львова вирішила, що новозбудованому оперному театрові потрібне електричне освітлення. Роботу довірили знову ж таки Томіцькому.
Спершу планували збудувати лише невелику станцію в підвалах театру. До слова, таких маленьких станцій у Львові на той час вже було 17. Йосиф Томіцький усе ж не підтримав таку ідею, вирішив протягти кабелі аж від першої та єдиної на той час в місті електростанції на Сахарова, а в самому театрі розмістити лише розподільчий пункт і акумуляторну підстанцію задля компенсації спаду напруги. Такий спосіб дозволив не просто забезпечити світлом театр, а й також сусідні будівлі.
Через рік стався неприємний інцидент. Коли службовці міської газівні шукали місце витоку газу, то випадково пробили один із кабелів. Тоді на електростанції запобіжник перестав передавати електроенергію. Внаслідок короткого замикання в театрі почалася смоляна ізоляція, з його вікон пішов чорний густий дим, що не на жарт налякав львів’ян.
Після інциденту поліція зобов’язала електриків обладнати акумуляторну підстанцію в підвалах театру окремим запобіжником та рубильником. Через деякий час до розподільчого щита приєднали ще й Промисловий музей (потім став приміщенням Національного музею Шептицького) та інші будівлі в центрі міста.
Будівництво нової електростанції на Персенківці
Йосиф Томіцький у 1905 році запропонував магістрату розширити мережу трамваїв та, відповідно, для цього збільшити ареал електрифікації. Планували прокласти трамвайну колію навіть у Брюховичі. Магістрат погодив таку пропозицію, однак виділив лише 4 мільйони крон. Цього було замало.
Томіцький у проєкті електрифікації вказав, що через це поки що не буде проводити електрику на віддалені райони Львова, зупиниться на розширенні станції на Сахарова. Насправді ж він все одно не планував зупинятися.
Згодом долучив до справи видатного електротехніка Романа Дзеслєвського, вони разом домоглися отримання рекомендацій від електрика з Відня Алекса Керна, який доступно пояснив магістрату, що Львову потрібна ще одна електростанція.
Через півроку обдумувань магістрат усе ж погодився щодо зведення електростанції змінного струму на Персенківці, кошти для будівництва в сумі 14 мільйонів крон магістрат виділив МЗЕ як позику. Електростанцію освятили та запустили в роботу 18 лютого 1909 року.
Вуличне освітлення
Окремої уваги заслуговує тогочасне освітлення вулиць. До запуску електростанції на Персенківці ліхтарі у Львові були газовими, а от після 1909 року почали використовувати дугові лампи. Ці потужні лампи (2500 Вт) складалися з двох вугільних електродів. Водночас вони були дуже дорогими, тож спершу встановили тільки 80 стовпів – від опери до площі Бернардинської (Соборної). До кожних трьох стовпів треба було підводити один окремий кабель, а електроди згоряли всього лиш за 3-4 доби.
Автовишок тоді ще не існувало, тому потрібно було винайти спосіб, як легко й просто заміняти електроди. Інженери таки придумали: в низу стовпа змонтували корбу з тросом, який опускав електрод. Самою ж заміною електродів займалося 5 людей – три монтери, один з яких був старшим, та ще два помічники.
Загалом на той час у Львові встановили 72 трансформаторні підстанції. З них понад 40 – у спеціальних трансформаторних будках, а інші – в підвалах чи цокольних приміщеннях будинків.
Як вплинули на процес електрифікації війни?
Цікаво, що до 1914 року алюміній електрики не використовували – всі дроти та кабелі були з міді. Австрійська армія вирішила цим скористатися і ліквідувала електростанцію на Сахарова та стару мережу постійного струму з мідними кабелями, яка все ще існувала, попри наявність нової мережі, на Персенківці. До кінця Першої світової війни весь Львів отримував живлення лише від електростанції на Персенківці.
У листопаді 1918 року український капітан Осип Букшований зміг домовитися із представником польської сторони – Людвіком де Лявантом – про те, що львівські електровня і газівня повинні безперебійно забезпечувати місто струмом і газом. Для цього навіть створили спеціальну комісію з 3 польських і 3 українських представників.
Також під час польсько-російської війни в 1919–1920 роках адміністрація Львова почала економити електроенергію, тож розважальні заклади працювали лише до 22:00, а жителі у своїх домах могли використовувати тільки одну жарівку. Реклама зі світловими ефектами заборонялась, а ще з 16:00 до 19:00 не їздили трамваї з Високого Замку до Коновальця та з Шевченка до Личаківської.
Де розміщувалися виробничі бази електриків?
З 1901 року відділи електромереж МЗЕ знаходились у будинку № 5 на Винниченка.
У 1930 році до Львова приєднали приміські села, а крім того, після 1932 року почали будувати електромережі за межами Львова. З’явилася потреба розширення ареалу електропостачання, а отже, і збільшення штату та виробничих складів. Будинок на Винниченка став затісним. Після численних обговорень вирішили надати електрикам під будівництво нового складу МЗЕ територію на Вітовського. Збудували її в 1937 році.
Фото: photo-lviv.in.ua