На розі вулиць Чупринки-Котляревського-Київської височіє шпилястою вежею незвичайна будівля. Це вілла Дзівінського, що через особливості свого розташування отримала назву “Вілла на “Хресті”. За свою більш як 120-літню історію вона стала однією з найзагадковіших приватних садиб в історії Львова, пише lviv-future.com.ua.
Історія: від першої цеглини до воєнних років
Початок історії будівництва цієї вілли сягає 1899 року. На замовлення ректора Львівської Політехніки Плацида Зіслава Дзєвінського видатні архітектори Іван Левинський та Юліан Захаревич спроєктували незвичайний будинок у стилі мальовничого історизму, так званого піттореску. Будівництво тривало лише рік, і в 1900 році Кастелівка (таку історичну назву носить цей район) поповнилась новою будівлею на перехресті доріг.
Перші власники прожили тут лише якийсь десяток років. Вже після першої світової війни вілла стає власністю багатого львівського купця Шуліма Валлаха.
Надзвичайно трагічно склалася доля третього господаря цієї будівлі – Леопольда Мюнцера, який прожив тут з 1928 до першої половини 1930-х років. Він був відомим львівським піаністом єврейського походження, а тому, з приходом німців, був ув’язнений до Янівського табору смерті, де і загинув. Талановитий Леопольд Мюнцер грав у сумнозвісному табірному оркестрі, музиканти якого не дожили до закінчення війни.
Колесо репресій, та вже радянських, не оминуло і наступного мешканця вілли – Володимира Кузьмовича – українського діяча, журналіста, посла до ІІ Сейму Речі Посполитої. Разом з родиною він проживав тут до 1939 року.
Шахрай чи колекціонер? Найодіозніший мешканець вілли.
Микола Островерхов з’явився у Львові у 1944 році після відходу німців. Цього ж року він оселився на віллі Дзівінського. Вікіпедія дає досить скупі дані про нього: народився в Білій Церкві в сім’ї військового радянської армії, навчався в Ленінградському інституті сценічного мистецтва, де так і не закінчив навчання, у Львові займався декораціями у Львівській Опері.
Та основною діяльністю Островерхова стало накопичення колекції давніх творів мистецтва. Свій будинок на “Хресті” він вщент забив старовинними меблями, картинами, дорогоцінною порцеляною, рідкісними книгами…
За спогадами сучасників, Островерхов застосовував незаконні методи збору експонатів, часто вдавався до шантажу, залякування, а то й пограбування. Є свідчення, що він переодягався сантехніком і проникав у домівки з метою розвідати статки господарів. Пізніше засилав туди агентів КДБ, які повідомляли хазяїв, що невдовзі їх вивезуть на Сибір. Ошукані мешканці за безцінь продавали свої сімейні реліквії та цінності покупцям, надісланими Островерховим, і в страху чекали вивезення, яке ніколи так і не настало. Багато експонатів були просто викрадені із закинутих та діючих храмів, цвинтарів, бібліотек, музеїв, квартир.
Колекція Островерхова була настільки великою, що, після його смерті, знадобилось 11 автомобілів для перевезення цінностей до Львівської Картинної галереї. Список описаних лише найцінніших речей склав 121 сторінку машинописного тексту.
Про Миколу Островерхова ходили досить незвичайні чутки. Часто натякали про його нетрадиційну сексуальну орієнтацію, згадуючи також про його дивних гостей – молоденьких гарних хлопчиків. Йшлося навіть про те, що в будинку знайшли мертвим одного з них. Сам господар ходив вулицею балетною ходою в темних окулярах, під якими ховав підведені косметикою очі. Скоріш за все, цей сумнівний колекціонер співпрацював з КДБ, адже незважаючи на такий спосіб життя ніколи не притягався до відповідальності.
