Ліцей та вулиця, що просвітлюють (частина 2): загадкова будівля

Це продовження статті про історію вулички Просвіти, яка за час свого існування мала 7 назв, пише сайт lviv-future.com.ua.

Вулиця Дарвіна

Як вже зазначалося, 1944 року вуличці на деякий час повернули назву Кармелітська, але досить швидко перейменували на пошану англійського вченого-натураліста Чарльза Дарвіна, автора теорії еволюції, яку тоді видавали за одне з джерел “єдино правильного революційного вчення Маркса, Енгельса, Леніна та Сталіна”. 

Насправді Дарвін не був першим, хто писав про мінливість життя і походження одних біологічних видів від інших. Про це сперечалися ще Жорж Кюв’є і Жан-Батист Ламарк, коли 1798 року Наполеон Бонапарт привіз колекцію муміфікованих тварин з Єгипту. Ламарк казав, що жирафи отримали свої довгі шиї, тому що тягнулися за листям на деревах і передали цю рису своєму потомству. Через 20 років після смерті Ламарка Дарвін назвав його одним зі своїх попередників і зізнався, що він далеко не перший, хто помітив, що “види зазнають модифікації”.

Цікаво, що у нас перше тритомне видання Дарвіна польською мовою було видане у “Польській книгарні” Адама Бартошевича на площі Галицькій, 14, що було дуже сміливим кроком, як на кінець ХІХ століття. А теорію дарвінізму привіз до Львова з Парижа прогресивний  видавець Масловський, якому за поширення “єресі” неодноразово били вікна у його віллі на вулиці Дорошенка.

Вулиця Просвіти 

І, нарешті, 1993 року вулицю Дарвіна перейменували з нагоди 125-річчя культурно-освітнього товариства “Просвіта”. Воно було створене 8 грудня 1868 року, співзасновником і головою виступив громадський діяч і політик, священник УГКЦ Микола Устиянович, конституційний комітет очолив професор Академічної гімназії Анатоль Вахнянин. Цікаво, що збори неодноразово відбувалися зовсім неподалік, в залі Міської Стрільниці на вулиці Лисенка. 

Оскільки на чолі “Просвіти” стояли народовці, які намагалися мирно співіснувати з офіційною австро-угорською владою, водночас розвиваючи українську культуру, на заході України товариство мирно проіснувало цілих 70 років, на відміну від сходу. Члени “Просвіти” вживали чисту народну мову і впроваджували її в пресу, театр, школу, науку. Вони організовували читальні, видавали українські підручники для шкіл, вели курси для неписьменних, проводили вечорниці, ставили п’єси, створювали рільничо-господарські і промислові спілки, позичкові і ощадні каси, хори і оркестри, всіляко сприяли культурно-освітньому і науковому розвитку українців та піднесенню їхньої національної свідомості. Своїм головним завданням товариство вважало видання популярних і дешевих книг. За час свого існування “Просвіта” видала понад тисячу назв різноманітних видань. 

На початку ХХ століття “Просвіта” поширила свою діяльність на всю Україну та інші країни, де були осередки українців, до 1934 року нараховувалося вже понад 3 тисячі філій. 

Потім почався тиск з боку польської, а вслід за нею і більшовицької влади. І 1939 року товариство було остаточно знищене, так само, як його архів, цінні історичні документи і рукописи. Під час німецької окупації саме з балкона товариства “Просвіта” на площі Ринок 30 червня 1941 року Українські Національні Збори з ініціативи ОУН проголосили Акт відновлення Української Держави. А товариство “Просвіта” відтоді існувало лише поза межами України, і тільки 1993 року “Просвіту” відновили та відсвяткували її 125-річний ювілей.

Безіменна площа

Якщо пройти вулицею догори, то ліворуч буде безіменна площа. В середині ХІХ століття тут торгували сіном, тож площа так і називалася – Торговиця сіна. Потім вона носила назву площа Францисканська, а наприкінці ХІХ століття – Національної Гвардії на честь польської гвардії, що проводила тут паради з 1848 року, адже поряд розташовувалися військові касарні Франца-Йосифа. 

Це будівля за сквером, між вулицями Лисенка та Просвіти, у вигляді літери «П», на фасаді якої колись був рельєф двоголового австрійського орла. Тут відбував військову службу майбутній член “Просвіти” – Іван Франко.  Зараз в будівлі міститься Повітряне командування “Захід”.

Увечері 18 жовтня 1851 року на Францисканській площі Стрілецьке братство вітало цісаря Франца-Йосифа:

“Увесь простір Францисканської площі був обсаджений ілюмінованими деревами, між якими дорогу і тріумфальну браму освітлювали бенгальські вогні”.

Хтозна, можливо, якісь з “ілюмінованих дерев”, що пам’ятають імператора, ростуть тут і досі? А ще на площі була криниця, де набирали воду до початку ХХ століття. 

Іван Крип‘якевич пише:

“На Францісканській площі в давніших часах відбувалися народні ґаґілки (гаївки) на другий день Великодня. В годині після полудня того дня збиралися натовпи цікавих… Дівчата ставали колом, одна посередині починала пісню, яку її товаришки вели дальше; провідниця тримала в руках скручену хустку і старалася закинути її на шию одному з парубків, що приглядалися забаві: зловлений мусив відкупитися окупом із медяників, горіхів тощо”.

Після 1939 року площа не має назви. В радянські часи 1982 року на ній відкрили пам’ятник  західноукраїнському радянському письменнику Олександрові Гаврилюку, у роки незалежності пам’ятник демонтували. 1994 року на площі було встановлено пам’ятник ‘‘Просвіті’’ заввишки 13 метрів за проєктом Миколи Обідняка. Скульптор Василь Ярич в образі жінки, що обіймає підлітка, зобразив Матір-Україну. На вершині колони, увінчаної символічною короною короля Данила, розміщені символічні герби – Тризуб, Галицький лев, Архангел Михаїл і Козак з мушкетом.

Вулицею Просвіти

Прогуляймося від скверу з пам’ятником “Просвіті” до ліцею “Просвіта”.

У будинку №8 на вулиці Просвіти за часів Польщі була торгівля худобою “Цехус”. Ну, і з ним пов’язана історія єврейської родини, описана вище.

Будинок №6 збудований на межі ХІХ і ХХ ст. в стилі віденської сецесії і належав директору львівської торгово-промислової палати Лазарусу Блоху.

У будинку №4а до 1934 року було Окружне страхове управління і Управління еміграції, а в радянські часи тут містилися компартійні та радянські установи Сталінського району, зокрема відділ народної освіти, районне бюро РАЦС, прокуратура, інспекція пожежного нагляду тощо. В радянські часи сюди переселили керівництво народною освітою з сусіднього будинку, і донині тут перебуває Головне управління освіти і науки Львівської ОДА.

23 вересня 2008 року будинок №4а внесли до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. Також усі три будинки є пам’ятками архітектури місцевого значення.

Ліцей “Просвіта”

Великий будинок з подвійним номером №2-4 спорудили у 1880-х роках для Крайової шкільної ради, що керувала освітою королівства Галичини і Володимирії. У міжвоєнний період тут була Кураторія Львівського шкільного округу.  

За Польщі  у будинку містилися Староство, Державне водне управління, Окружне і повітове земельне управління, Кураторія Львівського шкільного округу, редакція “Газети Львівської”. У радянські часи тут був Обласний військовий комісаріат Ленінського району. З 1960-х років тут майже 60 років функціонувала одна з найкращих в Україні школа-інтернат №2, але 2018 року була проведена реформа, і її перетворили на ліцей “Просвіта” Львівської міськради.

Коридори ліцею дещо нагадують монастирські, дуже високі стелі з арковими прорізами – не дивно, адже це кінець ХІХ століття. Дива починаються ще з дверей, адже тут збереглися не лише автентичні латунні клямки, але й величезні ключі, один з яких завдовжки цілих 24 сантиметри!

Ще більші дива очікують у підвалі, де зараз облаштоване укриття. Мало того, що вхід охороняють аж троє (!) подвійних металевих дверей, усередині в кожному з трьох невеликих приміщень стоять давні пічки! Щоправда, незвичайні, без кахлів, та й металеві частини хтось позабирав на брухт… Але підвалів з п’єцами, ще й на такому невеликому проміжку, ще бачити не доводилося!

У підвалі збереглася давня кладка. І хтозна, можливо, підземна частина збереглася ще з давніших часів, коли тут стояли палаци Коморовських та Млоцьких?

А що з тилу?

Подвір’я ліцею також дуже цікаве, адже на нього виходить тильний бік і облдержадміністрації, і сусідніх будинків. А ще тут збереглися залишки давньої лінії оборони ХVII століття, яку розробив військовий комендант Львова Ян Беренс. Він займався зміцненням міста, що 1672 року зазнало нападу турків, під керівництвом коронного гетьмана Станіслава Яблоновського. Це була четверта лінія оборони міста, що складалася з масивних артилерійських бастіонів, пов’язаних між собою куртинами. 

Відповідно до плану Беренса, мали об’єднати у єдиний оборонний комплекс Високий Замок та низку укріплених приміських монастирів. Але встигли лише насипати вал від монастиря кармелітів босих (Церкви св. Михаїла) до монастиря кармелітів взутих (на нинішній вулиці Князя Романа). Укріплені фортифікації були завдовжки орієнтовно 1770 метрів, ширина головного валу бастіону в основі мала приблизно 15 метрів.

Вочевидь, на подвір’ї ЛОДА збереглися залишки бастіону №3 (перший бастіон був споруджений між сучасними вулицями Кривоноса і Гуцульською, другий – між вулицями Лисенка і Просвіти). На жаль, більшість фортифікацій було знищено на початку 1980-х років, коли будували гаражі облвиконкому – зберігся тільки фрагмент лівого барку.

Ще одна загадка – чому ця цікава старовинна будівля, сусідуючи з ЛОДА, досі не внесена до реєстру пам’яток архітектури? Але надія є! Адже дух Просвіти витає тут всюди: і в оригінальному пам’ятнику, і в колоритній вуличці, і в самому ліцеї… Тож сподіватимемось, що він не лише збереже неторканним цей куточок міста, а й виведе на світ, відкриє завісу його цікавого, таємничого минулого…