Четвер, 28 Березня, 2024

Як львів’яни вибирались у подорож: реляція з вокзалу 1930 року

Образ мандрівника в культуру Галичини був привнесений в період Просвітництва й романтизму. Мандрівки Європою стають модними, в першу чергу, серед заможних мешканців Львова й регіону. Поступово частішими стають візити галичан до відпочинкових місць та санаторіїв. Метою був чистий відпочинок, лікування та рекреація. Популярністю користувались відпочинкові комплекси поблизу мінеральних вод. Так звана «мінеральна курація» стала головним приводом для подорожей і елементом організації світського життя. З 1860-х років популярними були Трускавець, Любінь й Шкло, пізніше — Яремче, Дора, Микуличин, Криниця, Ворохта й ін, пише lviv-future.com.ua.

Галичина – головний туристичний і курортний регіон Польщі

Популярність туризму сприяла появі як матеріальної, так і інформаційної інфраструктури галицької туристики. У міжвоєнній Польщі більше половини відпочивальників припадало на Галичину. З 95 оздоровниць 65 діяло саме тут. Також відзначимо, що в Львівському воєводстві функціонувало 42 курорти, Станиславівському — 90, а Тернопільському — 5. Завдяки приватним підприємцям, громадським організаціям та ініціативі державної влади на усіх рівнях у Галичині міжвоєнного періоду була добре розвинута туристична й оздоровча інфраструктура. За деякими оцінками масштабами вона переважала сучасну. 

«…У поті чола тягають свої речі»

У тогочасній пресі нечасто зустрічались замітки, які б розповіли про львівський вокзал в розпал курортного сезону. Власне один такий образок, поміщений у газеті “Ilustrowany Express Wieczorny”, пропонуємо вашій увазі. 

Автор допису зазначає, що в літню пору, коли розпочинались подорожі на літні курорти, головний вокзал у Львові ставав авансценою місцевого життя. З самого ранку, коли від’їжджали потяги на Станіславів (нині — Івано-Франківськ), Коломию, Лавочне і Самбір, а ввечері, коли прибували міжміські кур’єри, — тут спостерігалося небувале пожвавлення: «На хвилинку здається, що Львів, як транспортний вузол, нічим не поступається столиці» (себто Варшаві — автор). 

Це було в 1930-му, тому автор резонно заявив: «Здається, що криза – це видумка, бо ж ці люди, які їдуть, очевидно заможні». Аби ближче зрозуміти ситуацію, він вирішив викурити  папіроску з вантажником, який, власне і розвіяв певні його ілюзії.

Зокрема, той заявив, що багато людей їде, але наскільки можна, стараються не брати вантажників. Якщо йдеться про зареєстрований багаж, який складають до спеціальних багажних вагонів (“wagonów pakunkowych”), то тут діє примус користуватись послугами вантажників. Це важка праця, бо потрібно перетягувати величезні пакунки й кошики. Натомість валізи і менші багажі майже ніхто з туристів не довіряє вантажникам. Немає грошей, тому ті, хто прибув кінним екіпажем чи в таксі («ci z dorożek, i ci z taksówek») «воліють самостійно, в поті чола тягати свої речі».

Приміські потяги привозили до Львова чимало людей, зокрема, в суботу й неділю. Але суттєво на заробітку вантажника це не позначалось: «Такі панове, що цілий тиждень перебувають у Львові, і лише на один день виїжджають, самі носять свої портфелі, сумки та пляшки», — бідкався вантажник. Натомість швидкісні потяги з Варшави, Бухаресту, міжнародні спальні вагони – це був дуже непоганий заробіток…

Вантажник, не попрощавшись, зник у залі з пакунком якоїсь кремезної пані.

«Львів’янин не вміє подорожувати»

Автор допису подався далі, спостерігаючи за життям вокзалу. При касах стояли довгі хвости черг, незважаючи на те, що білет можна було придбати завчасно у спеціальному бюро. Коли відчиняли додаткову касу, можна було спостерігати цікаву гонитву – кожен хотів зайняти біля неї вигідніше місце. 

Коли білет уже куплений, а часу залишалось чимало, можна було придбати в автоматі шоколад, картинки з видами Львова і пероновий білет (peronówka; документ, що дає право власнику залишатися на станції вокзалу, але не дає права їздити залізницею). Однак автомати з перонівками зазвичай стояли пустими. У кіосках пропонували книги, і газети. Чимало людей знаходилось у залі очікування…

Загалом типова картина. Тому дописувач пустився у сентиментальні роздуми:

«Перон. З гуркотом заїжджають під скляну залу потяги. Той гуркіт якийсь особливий — у жодному вокзалі світу чогось подібного немає. Натовп мандрівників, поспіх з ручними візками, навантаженими пакунками, гарячковий пошук вагонів, пошук загублених дітей та вантажників — усі ці властиві всім вокзалам світу риси у Львові мають свої оригінальні відтінки. Типовий львів’янин не вміє подорожувати. Готується довго, в останній хвилині щось забуває, спішить і часто спізнюється. Всі дрібні справи, необхідні для подорожі, виконує неохоче і без жодного плану. 

Львів’янин не вміє подорожувати. Можливо тому, що він надміру пов’язаний зі своїм містом. Нарікає на нього, часом жаліється, часом висміює…Але насправді львів’янин любить своє місто і важко йому з ним розлучитись».

Latest Posts

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.