Важко уявити сучасне життя без таких благ як електроенергія, каналізація, водопровід. Вода – один з найважливіших природних ресурсів людства. Багато вчених стверджують, що у майбутньому війни точитимуться не за газ, нафту, золото, а саме за воду, пише lviv-future.com.ua.
Від колодязів до водопроводу
Незважаючи на те, що Львів не розташований у пустелі, для міста існує гостра проблема водопостачання –чисельність населення Львова наближається до мільйона осіб, багато водопроводів у аварійному стані, а якість води бажає кращого. Система водопостачання – цілий комплекс інженерних споруд, що здійснюють водопостачання та водовідведення. Завдяки водопровідній мережі вдається транспортувати воду від джерела до споживача.
Оскільки водопровідні труби винайшли не одразу, то воду спочатку брали з колодязів. Перші львівські колодязі виникли у добу Галицько-Волинського князівства. Воду також привозили до міста у великих діжках, однак така вода дорого коштувала, а її санітарно-гігієнічні вимоги бажали кращого. Міщани не могли використовувати воду з оборонного рва, оскільки туди зливали стоки, розводили рибу. Найкраща якість була у води, добутої з джерел, які знаходились поблизу пагорбів навколо міста. Першу згадку водогону (проходив від водойми на Низинному Замку) можна знайти у грамоті Льва I (1292 р.). Існування керамічного водогону у XIV ст. підтвердили археологічні розкопки проведені на площі Старий Ринок у 1990-х рр. Будівництво водогону – тривалий та складний процес. Однак влада міста вдалась до таких кроків, через те, що зростало населення Львова, а отже ставала гострою проблема водопостачання. План розбудови водопроводів склав німець Петро Штехер. Штехер провів водогін з лану шпиталю св.Духа. Водогін було проведено з керамічних трубок і ця подія відбулась приблизно 1404 р. У 1407 р. влада вирішила прокладати водогони з деревяних труб, які були значно дешевшими за керамічні.
Водозбори знаходились східніше Львова, на Личакові. Водорозподільний пункт знаходився у східній частині центральної площі міста. На місці пункту знаходилась статую німфи Мелюзини. До водойми сходились водогони, а далі вода дерев’яними трубами транспортувалась до осель жителів. У 1697 р. ще одна водойма з’явилася у південно-західній частині площі (фонтан “Нептун”). Нарешті третя водойма з’явилась у 1744 р. у південно-східній частині (фонтан “Діана”). У другій половині ХVІІІ ст. лише 86 будинків Львова були підведені до водопостачання – далеко не всі мешканці могли собі дозволити прокласти водопровід до власної оселі. За отримання води міщани платили податки. Якщо споживачі не погоджувались на плату за воду, могли відрізати водовід. Були факти нелегального під’єднання до водопроводу. За розподілом води спостерігали спеціальні наглядачі – рурмістри. Рурмістри отримували спочатку 6 кіп на рік, а далі 26 гривень. Вони отримували безкоштовне житло, одяг, паливо, лікування, звільнялись від податків. Водночас рурмістр мали слідкувати за справністю водогонів, виявляти незаконні під’єднання до водогонів.
Система водопостачання булла гравітаційною – водозабори знаходились вище від споживачів води. Водопровідна система щоразу розширювалась. Якщо у 1411 р. проклали 250 труб, то у 1532 р. – 504.
Подальша розбудова
Лише у 1899 р., австрійський інженер Смерк, професори Ріхтер, сікорський, Ломницький, інженер Маланський розпочали будівництво водогону (воду брали з р.Верещиця), що працював на механічній подачі води. Водозабори знаходились у Волі Добростанський (західніше Львова), а сам водопровід увели в дію 1901 р. У 1920-х рр. нові водозабори збудували у Шклі та у Великополі. Далі робот из вдосконалення водопостачання не проводились. У 1958 р. у місті навіть існував графік подачі води по окремих районах. Лише у 1965 та 1966 рр. ввели в експлуатацію водозабори у Зарудцях і Мокротині. До 1973 р. було введено в дію сім водозаборів. Пять водозаборів забезпечували водою північну частину міста, водночас населення Півдня Львова так швидко зростало, що воду сюди почали завозити.
Сьогодні водопостачання Львова здійснюється виключно з підземних джерел. Експерти стверджують, що з при вдалому використанні розвіданих джерел, місто може отримувати водопостачання протягом 50 років. Загальна довжина магістральних водогонів міста становить понад 580 км. Довжина міської розподільної мережі становить понад 800 км. Львіводоканал щороку проводить ремонти водопроводів, заміну труб. Труби міняють під час реконструкції вулиць. Однак львів’яни стають свідками частих аварій водогону, тож у комунальників ще багато роботи.
