Ми звикли спостерігати за побутом людей, які жили у добу Середньовіччя або дивлячись художні фільми, або читаючи давні рукописи. Невід’ємним атрибутом повсякдення було освітлення. Електрики не було, а свічки були задоволення не з дешевих. Далі на lviv-future.
Дорогі свічки
На думку багатьох істориків, свічки почали виробляти давні римляни приблизно 500 р. до н.е. Свічки виготовляли з яловичого чи баранячого жиру й вони сильно смерділи та утворювали кіптяву. У Китаї виготовляли свічки з китового жиру, а у Індії – з киплячої кориці. До XV сторіччя свічки виготовляли, витримуючи папірус, папір або сердечники деяких рослин в розплавленому жиру. Самі свічки отримали циліндричну форму. Далі почали з’являтись свічки з воску та парафіну. У XIII ст. виготовлення свічок стало цеховим ремеслом у Англії та Франції.
Виготовляли свічки й цеховики Львова. В одному цеху працювали мильникарі та свічкарі. Лише у 1575 р. представників різних професій розділили. Виробництво воску було надзвичайно прибутковою справою у місті, його широко експортували. У Львові було чимало пасік, діяли воскобійні. Віск експортували до Іспанії, до німецьких держав, на Апенніни.
Топильня воску була монополією міста. Вона постачала сировину виробникам свічок, яких називали – candelarii або luminatores. Виплавляти віск мали право лише у міській восковій майстерні. Виготовлення свічок займались й монахи, оскільки свічки йшли й на потреби храмів та монастирів.
Свічки виготовляли у спеціальних кам’яних формах, а їх вартість залежала від матеріалу, з яких вони були виготовлені. Приміром вартість 3-4 свічок дорівнювала місячній зарплаті міського чиновника. Тож через велику ціну городяни використовували переважно талі свічки та оливкові лампи. За незаконне виробництво воску або за його фальсифікацію загрожували суворі покарання.
У Львові виробляли різні типи свічок – храмові, столові, ялинкові, інші. Розквітом виробництва свічок у Львові можна вважати ХІХ ст.
Освітлення осель та проблеми вуличного освітлення
Заможні громадяни, які мали кошти на будівництво житла у центрі міста могли зводити кількаповерхові будинки. На кожному поверсі було три а то й більше вікон. Оскільки територія міста була обмежена мурами, будинки будували щільно (один до одного). Внаслідок цього всередині осель було мало освітлення.
Заможні громадяни могли собі дозволити освітлювати оселі за допомогою свічок. Пересічні ж львів’яни користувались масляними лампами, свічками з дешевого матеріалу (лоєві). Легковажне та необережне поводження із свічками загрожувало виникненню масштабних пожеж.
З часом світильники вдосконалювались. Наприклад, для захисту полум’я від поривів вітру почали застосовувати скло. Самі світильники виготовляли переважно з бронзи та глини. Заможні львів’яни могли собі дозволити канделябри, свічники, люстри у яких монтували велику кількість свічок. Такі освітлювальні прилади робили з дерева, кості, скла, бронзи.
Щодо вуличного освітлення, то тут було багато проблем. Батьківщиною вуличного освітлення вважають Нідерланди та Англію, де на вулицях встановлювали кілька тисяч ліхтарів, аби громадяни не калічили себе у темряві, не ставали жертвами злочинців.
У Львові вуличного освітлення до встановлення австрійської влади не було – громадяни у нічну пору доби повинні були “нести з собою світло”, тобто мати переносні світильники.
