Ймовірно найбільш «політизованою» архітектурною пам’яткою Львова є Пагорб Слави, розташований по вул. Пасічній. Для одних військове кладовище – місце де поховані військовослужбовці Червоної Армії, для інших – місце для піару, пише lviv-future.com.ua.
Трохи історії
Музей-заповідник бере початок ще з часів Першої світової війни, коли на території сучасного цвинтаря поховали вояків російської царської армії, які загинули у боях 1914-1915 рр. (Галицька битва, битва під Горлицею), померли від ран у шпиталях. Ініціаторкою створення цвинтаря на землях які належали Софії Яблонській, була дружина російського генерал-губернатора Галичини, графиня Бобрінська. Згідно з плану, складеного архітектором Адольфом Віттманом у 1918 р., цвинтар складався з двох частин. У 1921 р., коли Галичина вже перебувала у складі Польщі, кладовище було вже частково знищене, сильно занедбаним. У 1937 р. решти військовослужбовців Російської царської армії, були перепоховані на Личаківському кладовищі. на території, де розташовувалось кладовище, залишився лише пам’ятник з меморіальною дошкою, який згодом демонтували.
У 1939 р. розпочалась Друга світова війна. 17 вересня на Західну Україну вступили підрозділи Червоної Армії. До червня 1941 р. Львів перебував у складі УРСР, а з початком німецько-радянської війни, місто окупували німецькі війська. 13 липня 1944 р. армії 1-го Українського фронту розпочали Львівсько-Сандомирську наступальну операцію – поблизу Львова точились запеклі бої. Дві радянські танкові армії взяли місто у клешні:3-а завдала удару з північного напрямку, а 4-а з південного. 22 липня бої вже тривали у самому місті. До 27 липня Львів повністю перейшов під контроль Червоної Армії. Для міста розпочалась нова сторінка його історії – радянський період, який тривав до проголошення незалежності України.
Після завершення боїв за місто, постало питання створення нового військового кладовища, для поховання радянських солдат і офіцерів. Проект нового військового кладовища був затверджений ще у березні 1945 р., за авторства львівських архітекторів А.Нальченка, І.Персікова та інших. Закладка нового меморіалу відбулась у 1948 р. Центр Пагорба Слави спроектований у вигляді кола, розділеного по осі схід-захід Алеєю Героїв. У півкругами розташовані могили офіцерів, Героїв Радянського Союзу, серед яких – майор Микола Безруков (командир 1-го батальйону 150-ї танкової бригади), полковник Володимир Горєлов (командир 1-ї гвардійської танкової бригади), майор Афанасій Тимошенко (106-й гвардійський винищувальний авіаполк) інші. По боках центральної алеї розташовано 255 індивідуальних поховань. На цвинтарі можна побачити три братські могили із скульптурними групами – «Присяга» (поховані воїни-авіатори), «Батьківщина-мати», «Воїн з прапором» (поховання танкістів). Можна побачити також обеліск солдатам російської царської армії. У 1960 р. на території цвинтаря були перепоховані рештки радянського розвідника Миколи Кузнецова.
У 1992 р. Львівська обласна рада прийняла рішення демонтувати радянські військові меморіали на території Львова, однак згодом рішення було скасоване. Щороку на День Перемоги, 9 травня, Пагорб Слави відвідували тисячі осіб, покладаючи квіти на могили загиблих.
Представники лівих сил влаштовували мітинги, зібрання. 9 травня 2010 р., в роки Президентства В.Януковича, на Пагорбі Слави навіть пройшов військовий міні-парад, усім бажаючим роздавали Георгіївські стрічки. Ситуація змінилася наступного 2011 р. – відбулись масові сутички та бійки між правоохоронцями, представниками провладних та лівих сил (у пресі часто вживають термін «антифашисти») та праворадикалами на чолі з «Свободою». Після анексії Росією Криму та початку бойових дій на Донбасі, ситуація з Пагорбом Слави ще більше ускладнилась. Комуністична партія в Україні заборонена, а зібрання осіб на Пагорбі чи Марсовому Полі 9 травня, розцінюється представниками праворадикальних організацій, ветеранами АТО як «проросійський шабаш».
Причини занепаду
В останні роки Пагорб Слави почав стрімко занепадати. Кладовище стало справжнім «клондайком» для мисливців за кольоровими металами. Злодії викрали майже усі емблеми родів військ, розміщені на геральдичних щитах кам’яної огорожі. Зникли усі таблички з пам’ятників, встановлених на братських могилах. Злочинці зуміли навіть поцупити частину бронзового вінка, вагою понад 50 кг. Річ у тім, що на Пагорбі Славі не встановлено жодних камер, кладовище не огороджене і оточене Личаківським парком, що створює сприятливі умови для дій вандалів та крадіїв. 
Пагорб Слави занепадає через цілий ряд причин. Після 2014 р., коли в Україні відбулись кардинальні зміни, радянські війська визнані окупаційними. Тому, доглядати та реконструювати пам’ятники особам, які для більшості галичан (особливо молодого покоління) є окупантами, виглядає нонсенсом. Патріотичні організації та представники правих сил рішуче виступають проти пам’ятника радянського розвідника М.Кузнецова, який своїми діями, на їх думку, дискредитував УПА, провокував каральні дії німецької влади проти цивільного населення. Родичі радянського розвідника та керівництво Свердловської області звернулися до Львівської мерії з проханням ексгумації решток Кузнецова з метою поховання їх на території Росії. 18 грудня 2020 р. Виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення щодо демонтажу Монумента слави у Львові, що по вул. Стрийській.
По-друге – сильно змінився склад населення Львова. Якщо брати україномовну версію «Вікіпедії», то згідно неї, то за переписом 1979 р. у Львові проживало понад 128000 росіян, а у 2001 р. – 64599. За 20 років ця цифра ще більше зменшилась. Багато осіб, які зростали у радянський період та щороку на 9 травня відвідували Пагорб Слави, емігрували до інших регіонів або країн, померли. Майже не залишилось ветеранів Другої світової війни. Ще у 2014 р. помер голова Львівської обласної організації ветеранів України Тимофій Маханьок. Те, як змінилось ставлення львів’ян до Пагорба Слави можна побачити, якщо порівнювати фотографії та відео з відзначення Дня Перемоги протягом 1990-2000-х рр. та 2014-2021 рр.
Вихід є
Який же вихід із ситуації що склалася? Насамперед слід провести опитування серед жителів міста, вивчити громадську думку щодо Пагорба Слави. Аби реконструювати, відновити кладовище, потрібно шукати кошти. Зважаючи на епідемію корона вірусу, економічну кризу, надіятись на міську владу не слід. Фінансуванням можуть займатися громадські організації, небайдужі громадяни, родичі тих, хто похований на цвинтарі.
Слід уникнути протистояння між політичними силами, багато з яких за рахунок Пагорба Слави прагнуть привернути до себе увагу, збільшити свій електорат. Потрібно знайти консенсус. Пагорб Слави слід розглядати насамперед як кладовище, а не символ тоталітаризму чи «рашизму».
