У Львові є кілька місць, які буквально просякнуті страхом та смертю, де загинула значна кількість людей. Одне з таких місць – Цитадель, пише lviv-future.com.ua.
“Шталаг 328”
Зі вступом нацистів до Львова, у червні 1941 р., розпочалися масові арешти, розстріли, пограбування. Представники “вищої раси” прагнули створити новий режим, без “шкідливих елементів”. Значна частина істориків, порівнюючи війська Третього Рейху та його союзників та СРСР напередодні 22 червня 1941 р. насамперед акцентують на тому, що у СРСР було значно більше особового складу та бойової техніки, а радянські КВ та Т-34 були майже невразливі для німецьких танків і гармат. Це правда. Однак правда й у тому, що підготовка німецьких військовослужбовців була врази вищою ніж радянських солдат, які буквально ще вчора кинули сільськогосподарські знаряддя та взяли у руки гвинтівки. Забувають історики й те, що німці мали чітко відпрацьовану тактику, потужні ВВС з тренованими пілотами (що мали бойовий досвід), хороший зв’язок, забезпечення автотранспортом та багато іншого. Зіштовхнувшись з грізною бойовою машиною, Червона Армія влітку 1941 р. понесла величезні втрати. У німецькому полоні опинились сотні тисяч, мільйони військовослужбовців. Німці не знали, що робити з такою кількістю полонених, окрім того СРСР не підписав Женевську конвенцію, тож у нацистів були розв’язані руки щодо ставлення до радянських військовополонених.
Львівська Цитадель, яка раніше була фортифікацією, на думку німців чудово підходила для утримання великої кількості бранців. Уся височина, на якій була розташована Цитадель, була оповита колючим дротом (4 ради), знаходились вартові. Були побудовані три великі бараки, були 7 цегляних фортів та 14 менших приміщень. Також були ділянки, де ув’язнених утримували просто під відкритим небом. До речі, усі в’язні утримувались під відкритим небом під час дощів, навіть у холод. Лише коли розпочинались морози, німці заганяли бранців до неопалюваних приміщень. Нацисти першу чергу винищували представників командного складу війська, комісарів, комсомольців, євреїв. Їх нещадно били, а потім кидали до камер смертників (де ті помирали від голоду чи ран), або просто розстрілювали. Велика вежа Цитаделі отримала назву “вежі смерті”, оскільки тут катували та винищували військовополонених. Тіла вбитих спалювали на території табору. В’язнів також вивозили та знищували у Лисиничівському лісі. Нових бранців мили, підстригали та давали лагерний одяг (дуже часто – після убитих чи померших). Спочатку полонені були босими, а далі виробляли саморобне дерев’яне взуття. В окремому секторі тримали інвалідів. Виживших випустили весною 1943 р.
Вязнів жахливо годували. Вранці давали кипяток з тмином, в обід – баланду та “хліб з домішками”. У баланді була така тверда крупа, що її неможливо було розкусити. На вечерю давали те ж саме. З 1942 р. почали годувати гнилою картоплею. Слабих розміщували в окремих приміщеннях, не годували аби ті скоріш відійшли у кращий світ. Поліцію набирали з колишніх ув’язнених, антирадянських елементів та тих, хто прагнув зберегти своє життя за будь-яку ціну.
Знаковою постаттю серед поліцаїв став колишній військовополонений, Андрій Якушев, 1915 р.н., уродженець Оренбурзької обл. Служив командиром кулеметної роти 364-го стрілецького полку (139-а стрілецька дивізія). У липні 1941 р. лейтенант потрапив у полон, згодився на співпрацю з німцями. “Прислужував” настільки добре, що нацисти зробили з нього агента. З вересня він очолив лагерну поліцію. У зрадника була довга палиця, якою він по звірячому лупцював вчорашніх побратимів. Якушев приймав участь у розстрілах полонених та спаленні їх решток. Саме за наказом Якушева серед в’язнів Цитаделі розмістили бранців з Рава-Руської, які були заражені тифом. У концтаборі вибухнула епідемія, яка забрала життя понад 5 тис. осіб. У вересні 1942 р. Якушева перевели до трамвайного депо, слідкувати за настроями серед робітників. Далі Якушева залучали до груп польських підпільників та оунівців, аби той викривав їх. За допомогою зрадника були арештовані, розстріляні десятки осіб. Дивовижно, але у 1945 р. Якушев знов опинився… у лавах Червоної Армії та навіть встиг повоювати проти японців. У серпні 1946 р. його арештувала контррозвідка. Розпочалось слідство. Зрадник тривалий час провів в ув’язненні. Йому присудили 20 років таборів, оскільки не знали про його подвиги у Цитаделі. Однак знайшлись очевидці, які викрили нелюда і Якушев був повторно арештований і у 1977 р. страчений.
Звільнення Цитаделі радянськими військами
Весною 1944 р. бойові дії розпочались на Західній Україні. Нацисти відступали під ударами Червоної Армії, яка засвоїла гіркий урок 1941 р. До Львова просувались кілька армій, у тому числі дві танкові – 3-а та 4-а гвардійська. До складу 3-ї входив 10-й гвардійський танковий корпус. Німецькі підрозділи не прагнули перетворити місто на форпост, вести тривалу оборону. Німці отримали наказ покинути Львів, й у місті лишились окремі підрозділи піхотинців, жандармерії, незначна частина танків (хоча були й “Пантери”) та самохідок 8-ї танкової дивізії.
Вже 21 липня 1944 р. підрозділи 10-го танкового корпусу розпочали бої з німцями на південно-східних околицях міста (Сихів та вул. Зелена). Одною з перших до міста прорвалась 63-а гвардійська танкова бригада полковника Михайла Фомічова 44 Т-34 (14 Т-34-85) та понад 600 піхотинців. 24 липня танкісти розпочали штурм Цитаделі, де ворог розмістив окремі вогневі точки. Цитадель штурмувала штурмова група у складі взводу окремого штурмового інженерно-саперного батальону (15-а ШИСБр, 38-а армія), піхоти та танків, під командуванням замісника командира 2-го танкового батальона, капітана Віктора Малофеєва. Не дивлячись на те, що на території Цитаделі у фортах були кулеметні точки та кілька протитанкових гармат, радянські бійці винищували їх влучним вогнем або підкрадались впритул та закидували гранатами. Саперам вдалось взагалі підірвати кілька вогневих точок ворога.
Однак незважаючи навіть на те, що вдалось знищити вогневі позиції німецьких військ, територія навколо Цитаделі була щільно замінована. Довелось виконати величезну роботу сапером. Тільки слід задуматись над результатами цієї роботи. Сапери, під керівництвом старшого лейтенанта Олексія Іванова вивезли 10 вагонів вибухівки. Радянські військові виявили рів, який був буквально заповнений рештками тіл. У серпні 1944 р. на Цитадель прибули члени Державної надзвичайної комісії з розслідування нацистських злочинів. Члени комісії вивчили решти тіл, речі загиблих, записали покази свідків. Було встановлено, що у Цитаделі загинуло понад 140 тис. осіб. На стінах камер були знайдені числені передсмертні написи ув’язнених. Деякі були зроблені навіть кров’ю.
Пройшло понад 70 років. Скоро в живих не залишиться жодного ветерана Другої світової війни. Ніхто б не подумав, що на місці смерті десятків тисяч осіб постане готель з рестораном. Однак сьогодні світом правлять гроші. І виходячи з цього, якщо потрібно буде облаштувати зону відпочинку на місці цвинтаря – вона неодмінно постане.
