Субота, 18 Травня, 2024

Циклістський Львів, або історія появи в Україні велосипедів

Наприкінці ХІХ століття велосипед вважався наймоднішим транспортом. Велосипедисти плуталися під ногами, перешкоджаючи руху перехожих і ламаючи свій транспорт на частини (у той час багато велосипедів були дерев’яними). У мешканців цей вид транспорту викликав хіба що скепсис і роздратування. Однак саме Львів став плацдармом розвитку велосипедного спорту в Галичині, внаслідок чого цей двоколісний рух заполонив і всю Україну. Далі на lviv-future.

Хто винайшов велосипед?

У 1817 році німець Карл фон Дрез виготовив із дерева двоколісний самокат. Важив він понад 20 кг, однак усе одно зміг завоювати популярність серед англійських дворян. В Англії винахід неофіційно назвали «денді-хорз».

У 1839–40 роках шотландський коваль Кіркпатрік Макміллан додав до самокату сідло й педалі. Останні з’єднувалися із заднім колесом металевими стрижнями і під час натискання штовхали його. Переднім колесом можна було  регулювати за допомогою керма.

У 1862 році 19-річний французький виготівельник дитячих колясок П’єр Лалман оснастив «денді-хорз» педалями біля переднього колеса. Про винахід Макміллана П’єр не знав. У 1863-му він змайстрував у Парижі велосипед, а наступного року продемонстрував його братам-промисловцям Олів’є з Ліона. Брати разом із інженером карет П’єром Мішо випустили у великих кількостях винахід Лалмана з металічною рамою.

Згодом Лалман відправився до США, де в 1866 році запатентував своє дітище, тож саме його вважають винахідником велосипеда. Творіння було представлене на виставці в Парижі в 1867 році. Звідти чоловік на ім’я Міхал Мрозовський привіз велосипед до Львова, що тоді був першим на теренах Галичини й України.

Перші львівські біциклісти

Вартість дерев’яного велосипеда становила 600 франків, у той час як зарплата французьких робітників в середньому була 4 франки на день. Така дорога покупка Мрозовського йому користі так і не принесла: він не опанував їзду, тому віддав транспортну новинку тіловиховному та руханковому товариству «Сокіл».

У 1867 році на львівських вулицях з’явився перший велосипедист – один із «соколів» Пшибилінський. Через рік Пшибилінський попросив свого знайомого коваля створити такий же велосипед. Тоді по Львову їздили вже два біциклісти (біциклом називали тогочасний тип велосипеда без поперечини з великим переднім колесом та малим заднім), а згодом з’явився і третій.

«Велосипедна лихоманка»

У 1886 році був створений Львівський клуб циклістів (ЛКЦ) – перший велоклуб на території України та один із перших у Європі. Згодом біля ресторану в парку «Високий замок» механік на прізвище Іваницький відкрив локацію для прокату велосипедів. Це була перша велосипедна випозичальня в Галичині.

У 1892 році ЛКЦ складався вже з 236 учасників. А через рік механік Александр Заячковський відкрив на Коперника першу в Галичині майстерню, де ремонтували велосипеди. У 1894 році навколо львівського стадіону для легкоатлетів облаштували 400-метровий велосипедний трек європейського зразка з урахуванням всіх міжнародних стандартів до таких споруд. Цей трек був визнаний одним із найбільших досягнень країни. До кінця ХХ століття у всій Галичині не створили кращого.

Велосипеди поступово змінювали Львів. У 1897 році збудували будинок для інженера Ріхтманна-Рудневського на вулиці Академічній. На 1-му поверсі він містив приміщення для велосипедів. А Крайовий банк Галичини містив перший у історії міста велопаркінг.

Після погодження з магістратом львівські поліцейські видали в серпні 1898 року правила колісної їзди. Ці правила скасували всі дискримінаційні установки щодо велосипедистів і визнали львівських біциклістів учасниками дорожнього руху зі всіма належними їм правами.

Біциклістські клуби відкривали все частіше й частіше. Наприклад, такий діяв при Львівській політехніці, а при товаристві «Сокіл» функціонував велосипедний відділ. Велосипеди почали підкорювати й інші міста Галичини, де також утворювалися циклістські товариства.

Наприклад, у 1893 році в Тернополі відкрили Гурток любителів спорту з 26 учасниками. Його відкрив Казимир Хеммерлінг. Такий же гурток він відкрив при львівському «Соколі». Крім того, Казимир був ініціатором журналу «Колесо» на велосипедну тематику.

У 1894-му 12 біциклістів об’єдналися в подібну спільноту в Дрогобичі, того ж року об’єдналися і 23 велосипедисти Коломиї, де також існувала школа велосипедної їзди. Найскромніший клуб із лише 5-ма учасниками був у Чорткові.

Львівське товариство велосипедистів (1910-1920 рр.)

Наприкінці ХІХ століття велосипедисти створили собі неофіційну уніформу: зазвичай вони одягали костюм з вовни чи фланелі, вовняну шапку з козирками, сорочку з трикотажу й високі гетри. Штани в нижній частині застібали на ґудзики, аби вони не перешкоджали їзді.

Велорух ставав до такої міри активним, що ледь не щотижня траплялися велосипедні ДТП. Одна з них сталася влітку 1903 року поблизу вулиці Пекарської. У 1904 році у Львові вже налічувалося кілька велосипедних товариств, наприклад Lwowskie towarzystwo kolarzy чи «Українське руханкове товариство».

Реакція літераторів

Велосипед був не лише міським транспортом: часто на ньому вирушали в кількаденну подорож. Для покращення здоров’я лікарі радили проїжджати по 30-40 км щодня. Польським словом wycieczką називали веломандрівки, тури та прогулянки на велосипедах.

Така популярність біциклів посприяла появі велосипедної літератури. Наприклад, професор Лорен написав працю «Гігієна циклістів». Крім того, періодично обнародувалися міські плани з вміщеними правилами велоруху. У 1894 році у Львові видали тонкий, але дуже добре проілюстрований «Підручник для велосипедистів», який створили вже згаданий Хеммерлінг та Віктор Бергер.

Для роверистів писали путівники та нариси. Той же Хеммерлінг створив велосипедний календар-путівник по Галичині, який видали в 1895 році. У 1898-му в друкарні Піллера видали книжку про подорож зі Львова до Івано-Франківська авторства Ярослава Пеньонжика, хоча й автор дещо обманув у своїй розповіді, бо зі Львова до Ворохти він добирався потягом, а лише звідти – на велосипеді.

Спорудження циклодромів

Для змагань велосипедистів за прикладом Львова у багатьох містах влаштовували спеціальні арени – циклодроми. Перші змагання в межах російської імперії провели в 1887 році в Одесі. Тамтешнє товариство роверистів-аматорів у 1890-х роках налічувало майже 400 осіб і мало у власності критий велотрек для зимових вправлянь.

Не стояв на місці і сам Львів. З 1906 року на стадіоні в межах Стрийського парку облаштували місцевість для тренування членів Клубу циклістів та мотористів.

Мав свій циклодром і Маріуполь, що потім став відомий як стадіон «Азовець». У 1911 році під час змішаних велосипедно-моторних перегонів взяли участь 11 спортсменів. Однак перегони відбувалися не настільки часто, як хотілося б, через що циклодром простоював. Тому, його вирішили орендувати англійські матроси для футбольних ігор. Саме так у Маріуполі почався професійний футбольний спорт.

У 1910-тих роках з’явився більш сучасний велосипед, який почали називати ровером на честь британської компанії Rover. На початку ХХ століття на галицьких землях на 50 велосипедів припадав лише один автомобіль.

Latest Posts

.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.