Наприкінці ХІХ століття велосипед вважався наймоднішим транспортом. Велосипедисти плуталися під ногами, перешкоджаючи руху перехожих і ламаючи свій транспорт на частини (у той час багато велосипедів були дерев’яними). У мешканців цей вид транспорту викликав хіба що скепсис і роздратування. Однак саме Львів став плацдармом розвитку велосипедного спорту в Галичині, внаслідок чого цей двоколісний рух заполонив і всю Україну. Далі на lviv-future.
Хто винайшов велосипед?
У 1817 році німець Карл фон Дрез виготовив із дерева двоколісний самокат. Важив він понад 20 кг, однак усе одно зміг завоювати популярність серед англійських дворян. В Англії винахід неофіційно назвали «денді-хорз».
У 1839–40 роках шотландський коваль Кіркпатрік Макміллан додав до самокату сідло й педалі. Останні з’єднувалися із заднім колесом металевими стрижнями і під час натискання штовхали його. Переднім колесом можна було регулювати за допомогою керма.
У 1862 році 19-річний французький виготівельник дитячих колясок П’єр Лалман оснастив «денді-хорз» педалями біля переднього колеса. Про винахід Макміллана П’єр не знав. У 1863-му він змайстрував у Парижі велосипед, а наступного року продемонстрував його братам-промисловцям Олів’є з Ліона. Брати разом із інженером карет П’єром Мішо випустили у великих кількостях винахід Лалмана з металічною рамою.
Згодом Лалман відправився до США, де в 1866 році запатентував своє дітище, тож саме його вважають винахідником велосипеда. Творіння було представлене на виставці в Парижі в 1867 році. Звідти чоловік на ім’я Міхал Мрозовський привіз велосипед до Львова, що тоді був першим на теренах Галичини й України.
Перші львівські біциклісти
Вартість дерев’яного велосипеда становила 600 франків, у той час як зарплата французьких робітників в середньому була 4 франки на день. Така дорога покупка Мрозовського йому користі так і не принесла: він не опанував їзду, тому віддав транспортну новинку тіловиховному та руханковому товариству «Сокіл».
У 1867 році на львівських вулицях з’явився перший велосипедист – один із «соколів» Пшибилінський. Через рік Пшибилінський попросив свого знайомого коваля створити такий же велосипед. Тоді по Львову їздили вже два біциклісти (біциклом називали тогочасний тип велосипеда без поперечини з великим переднім колесом та малим заднім), а згодом з’явився і третій.
«Велосипедна лихоманка»
У 1886 році був створений Львівський клуб циклістів (ЛКЦ) – перший велоклуб на території України та один із перших у Європі. Згодом біля ресторану в парку «Високий замок» механік на прізвище Іваницький відкрив локацію для прокату велосипедів. Це була перша велосипедна випозичальня в Галичині.
У 1892 році ЛКЦ складався вже з 236 учасників. А через рік механік Александр Заячковський відкрив на Коперника першу в Галичині майстерню, де ремонтували велосипеди. У 1894 році навколо львівського стадіону для легкоатлетів облаштували 400-метровий велосипедний трек європейського зразка з урахуванням всіх міжнародних стандартів до таких споруд. Цей трек був визнаний одним із найбільших досягнень країни. До кінця ХХ століття у всій Галичині не створили кращого.
Велосипеди поступово змінювали Львів. У 1897 році збудували будинок для інженера Ріхтманна-Рудневського на вулиці Академічній. На 1-му поверсі він містив приміщення для велосипедів. А Крайовий банк Галичини містив перший у історії міста велопаркінг.
Після погодження з магістратом львівські поліцейські видали в серпні 1898 року правила колісної їзди. Ці правила скасували всі дискримінаційні установки щодо велосипедистів і визнали львівських біциклістів учасниками дорожнього руху зі всіма належними їм правами.
Біциклістські клуби відкривали все частіше й частіше. Наприклад, такий діяв при Львівській політехніці, а при товаристві «Сокіл» функціонував велосипедний відділ. Велосипеди почали підкорювати й інші міста Галичини, де також утворювалися циклістські товариства.
Наприклад, у 1893 році в Тернополі відкрили Гурток любителів спорту з 26 учасниками. Його відкрив Казимир Хеммерлінг. Такий же гурток він відкрив при львівському «Соколі». Крім того, Казимир був ініціатором журналу «Колесо» на велосипедну тематику.
У 1894-му 12 біциклістів об’єдналися в подібну спільноту в Дрогобичі, того ж року об’єдналися і 23 велосипедисти Коломиї, де також існувала школа велосипедної їзди. Найскромніший клуб із лише 5-ма учасниками був у Чорткові.
Наприкінці ХІХ століття велосипедисти створили собі неофіційну уніформу: зазвичай вони одягали костюм з вовни чи фланелі, вовняну шапку з козирками, сорочку з трикотажу й високі гетри. Штани в нижній частині застібали на ґудзики, аби вони не перешкоджали їзді.
Велорух ставав до такої міри активним, що ледь не щотижня траплялися велосипедні ДТП. Одна з них сталася влітку 1903 року поблизу вулиці Пекарської. У 1904 році у Львові вже налічувалося кілька велосипедних товариств, наприклад Lwowskie towarzystwo kolarzy чи «Українське руханкове товариство».
Реакція літераторів
Велосипед був не лише міським транспортом: часто на ньому вирушали в кількаденну подорож. Для покращення здоров’я лікарі радили проїжджати по 30-40 км щодня. Польським словом wycieczką називали веломандрівки, тури та прогулянки на велосипедах.
Така популярність біциклів посприяла появі велосипедної літератури. Наприклад, професор Лорен написав працю «Гігієна циклістів». Крім того, періодично обнародувалися міські плани з вміщеними правилами велоруху. У 1894 році у Львові видали тонкий, але дуже добре проілюстрований «Підручник для велосипедистів», який створили вже згаданий Хеммерлінг та Віктор Бергер.
Для роверистів писали путівники та нариси. Той же Хеммерлінг створив велосипедний календар-путівник по Галичині, який видали в 1895 році. У 1898-му в друкарні Піллера видали книжку про подорож зі Львова до Івано-Франківська авторства Ярослава Пеньонжика, хоча й автор дещо обманув у своїй розповіді, бо зі Львова до Ворохти він добирався потягом, а лише звідти – на велосипеді.
Спорудження циклодромів
Для змагань велосипедистів за прикладом Львова у багатьох містах влаштовували спеціальні арени – циклодроми. Перші змагання в межах російської імперії провели в 1887 році в Одесі. Тамтешнє товариство роверистів-аматорів у 1890-х роках налічувало майже 400 осіб і мало у власності критий велотрек для зимових вправлянь.
Не стояв на місці і сам Львів. З 1906 року на стадіоні в межах Стрийського парку облаштували місцевість для тренування членів Клубу циклістів та мотористів.
Мав свій циклодром і Маріуполь, що потім став відомий як стадіон «Азовець». У 1911 році під час змішаних велосипедно-моторних перегонів взяли участь 11 спортсменів. Однак перегони відбувалися не настільки часто, як хотілося б, через що циклодром простоював. Тому, його вирішили орендувати англійські матроси для футбольних ігор. Саме так у Маріуполі почався професійний футбольний спорт.
У 1910-тих роках з’явився більш сучасний велосипед, який почали називати ровером на честь британської компанії Rover. На початку ХХ століття на галицьких землях на 50 велосипедів припадав лише один автомобіль.
