Професія пекарів у Львові має давнє коріння. Пекарі мали власний цех, а за їх роботою прискіпливо наглядала влада. Лише у 1859 р. випікати хліб дозволили усім, хто отримував спеціальні дозволи, пише lviv-future.com.ua.
Виникнення професії
Дослідники зазначають, що професія пекаря виникла ще у 1300-х рр. до н.е. Громадські пекарні та крамниці з продажу хліба з’явились ще у Давньому Єгипті. Хлібопекарська справа процвітала у Давніх Греції та Римі. Усім відомо, що у Римі під час свят, гладіаторських поєдинків та інших дійств народу роздавали хліб. У Середньовіччі випіканням хліба крім ремісників займались й монахи.
Якщо говорити про випікання хліба у Львові, то ці традиції беруть свій початок з часу заснування міста. Пекарі не лише займались створенням різноманітних хлібобулочних виробів, а й зміцнювали оборону міста. В районі теперішнього театру ім. М.Заньковецької була розташована Пекарська вежа.
Цех пекарів
Ярослав Кісь зазначає, що пекарський цех фігурував у різноманітних документах ще у XV ст. Цех мав кілька своїх особливостей. По-перше – міська влада контролювала якість хлібу та ціни на нього. По-друге, пекарів дуже шанували, адже вони забезпечували містян їжею. Незважаючи на те, що населення Львова постійно зростала, чисельність пекарів у місті тривалий час лишалась незмінною –20 осіб. Лише у 1637 р. штат майстрів збільшився до 40 за рахунок набору позацехових спеціалістів.
У 1598 р. підмайстри-пекарі створили свою власну організацію, яка мала й свій статут. Підмайстри не лише допомагали випікати хліб та булки, а й закуповували зерно, мололи його, купували також і борошно. Цікавим фактом є той факт, що зарплата підмайстрів залежала від їх стажу роботи. Так особа, яка мала один рік стажу могла розраховувати на три гроші на тиждень. Підмайстер, що мав стаж два роки отримував 4 гроши на тиждень, а більш досвідчені отримували й по 5 грош на тиждень. Позацеховим майстрам заборонялось випікати хліб за винятком торгових днів. Випікати хліб забороняли також євреям.
Пекарі мали власний млин. Залежно від цін на борошно та інші інгредієнти, міська влада встановлювала ціни на хлібобулочні вироби. Пекарі продавали свою продукцію у спеціальних павільйонах, на площах та вулицях. Окрім пшеничного та житнього хліба. Вони випікали булочки, коржі, пироги. Станом на 1829 р. у місті працював вже 51 майстер. В документах за 1777 – 1850 рр. значиться 180 пекарів. Докорінні зміни у пекарському ремеслі Львова відбулись у 1859 р., коли випікати хліб отримали змогу усі бажаючі. Потрібно було лише отримати спеціальний дозвіл. Пекарський цех було ліквідовано.
“Золотий Колос”
У 1931 р. у Львові запрацювала найбільша у Галичині українська кооперативна пекарня. Підприємство знаходилось на сучасній вул. Шевченка (будинок №77). Спочатку підприємство займалось перепродажем хлібобулочних виробів, а згодом почало виготовляти й власну продукцію. Щоденно в “Золотому колосі” випікали 2 тис. буханок хліба та 6,5 тис. булочок.
У 1935 р. пекарня перейшла на машинне виробництво – до вказаного року усі процеси робили вручну. Впроваджуючи новий тип виробництва власники закладу змогли наростити обсяги виробництва на 17% та покращити якість виробів. Станом на 1935 р. на підприємстві працювали 25 осіб, включаючи 9 пекарів. Протягом року вдалось виготовити 550 тис. кг печива. Це свідчить про те, що підприємство мало чимало замовлень.
Професія пройшла крізь століття та збереглась до сьогодення. Сьогодні хлібобулочні вироби створюють на хлібзаводах, пекарнях. Випікати хліб може будь-хто й у домашніх умовах.
