Давнє село Оброшине, що неподалік Львова, відоме ще з XV століття. Довгий час воно належало львівським римо-католицьким архієпископам. Їхній палац зберігся до наших днів, пише lviv-future.com.ua.
Збудували як резиденцію Яна Скарбека
Перша згадка про Оброшине як королівські маєтності датується 1431 роком, а вже в 1456-му король Казимир дозволив католицькому архієпископу Григорію І викупити село. Відтоді воно стало власністю львівських католицьких архієпископів.
На початку XVIII століття архієпископ Ян Скарбек вирішив збудувати там палацовий комплекс у стилі бароко, що би слугував його резиденцією, оскільки інша його резиденція знаходилася надто далеко від Львова, у містечку Дунаїв під Золочевом.
Будівництвом зайнявся польський архітектор Юзеф Фонтана, який взяв за зразок збудований ним же палац Бєлінських у Варшаві. Палац Юзеф збудував прямокутним у плані, з чотирма квадратними вежами, що нагадують оборонні башти середньовічних маєтків. У центрі головного фасаду виступає тригранний ризаліт, прикрашений гербом. Завершує палац мансардний дах з люкарнами.
Перед палацом розмістилося велике п’ятикутне подвір’я з бароковою брамою, прикрашеною двома скульптурами – старця-філософа та юнака з кулею в долоні. Цікаво, що ці фігури розвернуті лицьовою стороною в бік палацу.
Будівництво завершили в 1730 році. Ян Скарбек встиг пожити в ньому лише три роки. Ще деякі оздоблювальні роботи тривали до 1764 року. Добудовував палац наступник Скарбека – Фердинанд Кіцький.
Палац під час двох світових воєн
Резиденція архієпископів найбільше постраждала під час Першої світової війни. У 1915 році російське військо забрало на наших землях усе, що вважало цінним, а що не могло забрати – знищило. Зокрема, спалили вмурований в стіну архів.
Потім будівлю зайняли німці, палацову каплицю вони використовували як їдальню. Згодом – австрійці, ті влаштували в резиденції табір для турецьких військових біженців. Після них тут перебували наддніпрянські козаки, які теж винесли все, що залишилося.
У 20-х роках ХХ століття з ініціативи польської ради консервації пам’яток палац відновили. Архітектор Броніслав Віктор вирішив не просто відновити стару будівлю, а оздобити її новими елементами декору в стилі модерн.
У 1939 році палац знову потерпав. Радянські вояки замінили його на військовий клуб, а в каплиці зробили танцювальну залу. Після Другої світової війни палац передали Науково-дослідному інституту землеробства і тваринництва західних районів УРСР.
Стан палацу у наші дні
Палац перебуває досі в користуванні цього інституту (тепер він називається Інститут сільського господарства Карпатського регіону НАН України), проте приміщення майже не використовується і потроху занепадає. Фасад з боку парку в критичному стані. Сходи та елементи декору розвалюються. Приміщення, в яких розміщується бібліотека Інституту, потребують капітального ремонту, як і всі інші кімнати.
По обидва боки брами збереглися флігелі з двоколонними портиками та двоповерховими башточками на краях. В правій башточці, в якій колись був годинник засновника Першої національної фабрики баштових годинників Міхала Менсовіча, зараз розташовується капличка.
У 2020 році автентичні дерев’яні вікна самовільно замінили на пластикові. Про це повідомила рятівниця пам’яток, голова фонду «Спадщина.UA» Ганна Гаврилів. За її словами, вікна палацу були придатними до реставрації, однак керівництво закладу вирішило їх просто замінити. Ця ситуація спричинила скандал у соцмережах, після чого Львівська ОДА заборонила Інституту продовжувати в палаці будь-які роботи.
