Мабуть, львівська бруківка – один з найвідоміших символів нашого міста, про який письменники згадували у своїх творах, оспівували поети у віршах та змальовували кращі митці, натхненні неймовірною красою Львова. Так, без сумнівів – львівська бруківка стала таким же символом нашого міста, як і гордовиті кам’яні леви на його вулицях, пише сайт lviv-future.
Розповідаємо цікаві факти з історії знаменитої львівської бруківки.
Коли і хто укладав першу бруківку в місті?
Першу відому згадку про львівську бруківку датують 1452-м роком у хроніці губернатора міста Бартоломея Зіморовича. У згадці йдеться, що вже на той час площа Ринок та головні вулиці Львова були бруковані.
До укладання бруківки ставилися настільки серйозно, що ця справа стала окремим ремеслом. Займатися цим міг далеко не кожен – для цього спеціально придумали професію брукаря. Брукарів утримувало місто, яке щорічно оплачувало їхню працю.
На це у міській скарбниці не шкодували коштів – львів’яни, особливо мешканці центральної частини, мали користуватися зручними та комфортними дорогами. Тому з фінансуванням на впорядкування площ, доріг та тротуарів у Львові того часу було все гаразд. І мешканці, і гості нашого міста були задоволені його зовнішнім виглядом і комфортними умовами.
Найкращі каменоломні працювали заради затишку міста
Як ми уже згадали вище, укладання бруківки стало справжнім високопрофесійним ремеслом. Ясна річ, що й камінь для брукування доріг мав бути тільки найкращим.
Укладання бруківки було довготривалим процесом. Спершу потрібно було добувати натуральний камінь, для чого місто послуговувалося тільки найкращими каменоломнями. Далі справа за “ювелірною” роботою – отриманий камінь потрібно було обтесати для того, щоб отримати необхідну форму. Цим теж могли займатися тільки справжні фахівці своєї справи, які добре вміли користуватися теслом та молотком. Від чіткості їхньої роботи залежала якість доріг, а відповідно – комфорт нашого міста.
Не тільки кам’яна, а й дерев’яна
Важливо зазначити, що у Львові укладали не тільки кам’яну, а й дерев’яну бруківку. Дерев’яне мощення коштувало набагато дорожче, ніж кам’яне, тому його можна було побачити не всюди. Кажуть, що таку укладали для себе, здебільшого, місцеві багатії, які таким чином підкреслювали значущість своїх маєтків.
Ще один цікавий факт про дерев’яну бруківку у Львові: її викладали там, де дуже заважав цокіт кінських копит, які тягнули карети та вози. Об камінь цокотіння лунало гучніше, аніж об дерев’яну бруківку, тому таку вимостили у кількох місцях. Дані з міських архівів вказують на те, що така бруківка була вимощена, наприклад, довкола Галицького крайового сейму (сучасний Головний корпус університету).
Дерев’яна бруківка була справді особливою – її виготовлення також було особливим ремеслом, ба, навіть мистецтвом. Для цього потрібно було використовувати сосну – міцна та несхильна до гниття деревина, яка гарно зберігала форму. Бруки з дерева робили прямокутної форми та укладали на піскову основу – це робили для того, щоб вона якомога довше прослужила. Проміжки між плитами заливали смолою – це робили для того, щоб дерев’яні бруски не набирали води. Словом, система була добряче продуманою і доволі надійною.
Цікаво, що така бруківка була настільки надійною та якісно зробленою, що її можна побачити і в сучасному Львові. Залишки збереглися у проході Глинянських воріт (частина фортифікацій Комплексу Бернардинського монастиря) поблизу площі Митної.
Звісно, з поширенням автомобілів така бруківка не виправдала себе та втратила значення.
Сучасність і дискусії довкола доцільності збереження старовинної бруківки на львівських вуличках
У 1960-ті роки Львів займав перше місце серед усіх українських великих міст за кількістю забрукованих вулиць. Проте з часом дуже багато міських вулиць заасфальтували по бруківці, нехтуючи історичною цінністю та цілісністю картини давнього Львова. У двадцять першому столітті на цих вулицях відновили бруківку. Повністю вкриті бруківкою у сучасному місті вулиці Арсенальська, Архипенка та Архівна, наприклад.
Згадаємо також про кілька львівських вуличок поза центром міста, де вимощено бруківку. Вулиця Пекарська славиться не тільки красивою архітектурою, а й тим, що тут збережено автентичні особливості, зокрема, бруківку. Зберігає бруківку і одна з найкрасивіших вуличок Львова – вулиця Євгена Коновальця. Її можна побачити і на вулиці Генерала Чупринки чи на Київській – всі перелічені вулички одночасно заслуговують на те, щоб тут прогулятися.
Серед сучасників неодноразово точилися суперечки стосовно доцільності брукування львівських вуличок. Прихильники ідеї вважають, що бруківка – своєрідний символ міста, його невід’ємна частина, екологічно чиста і доцільна. Що стосується шуму від пересування по ній, то його рівень можна знизити, якщо встановити обмеження у швидкості.
Противники ідеї брукування вулиць же ж стверджують, що асфальт – це сучасний варіант, який дозволить автомобільному транспорту пересуватися набагато швидше. Крім того, кажуть, що асфальт більш безпечний, аніж бруківка, більшою мірою через те, що на бруківці неможливо нанести дорожню розмітку. При цьому називають на користь думки європейські міста, в яких замінили бруківку на асфальт. Архітектори ж зважають, що в деяких важливих транспортних вузлах бруківку таки потрібно змінювати на асфальт, проте повністю прибрати бруківку з львівських доріг не можна.
Таким суперечкам немає кінця-краю, і всі думки, без сумнівів, мають право на життя. Не треба забувати, що бруківка таки символ нашого Львова, невід’ємна частина історії старовинного європейського міста Лева, його колорит та міська культура.
