Містяни та гості Львова часто помічають принадну будівлю, що розташована поблизу одного зі входів до улюбленого багатьма парку імені Івана Франка, пише сайт lviv-future.com.ua. Красивий купол у стилі необароко, глибокі кольори та й загалом благородний вид будівлі породжує бажання дізнатися більше. У вілли дійсно цікава історія!
Від Потулицького до Пінінського
Віллу Потулицького, що розташована по вулиці Яна Матейка, 4, частіше називають віллою Пінінського. А проте її першим власником та замовником будівництва був граф Францішек Потулицький (Потуліцький). План будівлі було затверджено магістратом у жовтні 1890 року, а саме будівництво завершилося на початку 1894 року.
Особливістю міської забудови Львова у ті часи була добудова та перебудова зведених осель, тому палац (а це таки був справжній палац!) Потулицького вигідно вирізнявся з-поміж інших будівель – адже був побудований з нуля!
Архітектором будівлі був Ян-Томаш Кудельський, який був автором проєктів багатьох визначних будівель у Львові. Стиль розкішної вілли – необароко.
У 1900 році віллу було продано Станіславу Вишньовському. Новий власник добудував стайню з возівнею, а також помешкання фурмана (візника).
Вже за три роки вілла набула нового власника – ним став шанований житель Львова, учений Леон Пінінський. Він був професором римського права та ректором Львівського університету. Це був справді визначний чоловік, який був почесним громадянином одразу трьох міст: Львова, Дрогобича та Тернополя.
Він вивчав право у Францисканському університеті, потім продовжив навчання у Лейпцигу, Берліні та Відні. Повернувшись до Львова, Леон Пінінський у віці 23 років здобув ступінь доктора, а ще за шість років отримав звання доцента римського права. Був членом Польської академії наук та Наукового товариства у Львові.
Проте досить скоро Пінінський залишив наукову працю та звернувся до політики. Нове поле діяльності було вибрано цілком вдало, адже колишній професор зміг навіть обіймати протягом п’яти років посаду губернатора Галичини.
Все ж у 1903 році (саме тоді була придбана вілла) Леон Пінінський повернувся до викладацької роботи як професор Львівського університету. Згодом професор всерйоз захопився мистецтвом, став знаним меценатом та власником найбільшої колекції творів мистецтва періоду Другої Речі Посполитої (1918-1939). Перед початком Другої світової вони здебільшого були вивезені до Польщі.
Леон Пінінський був членом Товариства опіки над польськими пам’ятками мистецтва та культури, а згодом був іменований почесним членом цього товариства.
Цікаво, що професор був власником портрету Лесі Українки. Придбав Пінінський портрет видатної української письменниці та культурної діячки безпосередньо у автора картини Івана Труша. Подейкують, що саме цей факт став причиною розриву між Трушем та Лесею Українкою.
Професор також був автором численних наукових праць у своїй юридичній царині, а також у галузі мистецтва та музики.
Леон Пінінський залишався власником вілли до 1930-х років.
Що ж було далі?
Якщо показати віллу людям, які жили у Львові у 1960-70-х роках, то вони одразу згадають, що тут був Палац одружень, і це дійсно так. Наприкінці 1970-х років віллу Пінінського передали Академії наук. Нині ж це Західний науковий центр Національної академії наук України і одна з найпринадніших будівель Львова.
Цікаво, що й донині збереглися деталі оригінального внутрішнього оздоблення вілли, вітражі та оздоби сходової клітки.
Дізнайтеся більше про те, де збиралася львівська богема.
