Львівську область можна сміливо назвати “палацовим краєм” – в регіоні розташувалося кілька десятків унікальних пам’яток архітектури різних історичних періодів. Без перебільшення: якби всі палаци та замки Львівщини вдалося зберегти в хорошому стані, то вдалося б створити унікальний палацовий туристичний маршрут, якому б позаздрили європейські країни, пише сайт lviv-future. Проте, на жаль, багатовікова історія внесла свої корективи і чимало таких пам’яток архітектури сьогодні перебувають в дуже занедбаному стані, через що їх незаслужено оминають увагою туристи.
Пропонуємо разом зануритися в історію палацової архітектури Львівщини і помандрувати дещо призабутими архітектурними пам’ятками нашого регіону.
Палац Марсів у Судовій Вишні
Розпочнемо мандрівку покинутими палацами Львівщини з величного палацу Марсів у містечку Судова Вишня, що неподалік від Мостиськ. Саме тут розташувався колишній маєток знаних шляхтичів Марсів, які, хоч і не закладали стіни будівлі, однак саме за часів яких палац зазнав найбільшого розквіту і слави. Саме тому величну будівлю не назвали на честь засновника Антонія Коморовського, який заклав палац на початку дев’ятнадцятого століття.
Згодом маєток перейшов у власність Яна Непомуцена Станіслава Віталіса Марса, який був знаним естетом свого часу. Після його смерті палац перейшов у власність онука Кшиштофа Марса, який зайнявся облаштуванням родового маєтку після руйнівних часів Першої світової війни. Щоправда, в порядку будівля перебувала недовго – вже незабаром розпочалася Друга світова війна, яка також принесла нещадні руйнування.
З приходом “совєтів” колись величний палац Марсів перетворився у гуртожиток Судововишнянського зооветеринарного технікуму. В часи Незалежності трапилася жахлива пожежа, яка дуже понищила маєток. З цього часу палац почав занепадати – щоправда, були “потуги” зробити реставрацію і знайти інвестора, однак цього так і не трапилося.
Палац Бруницьких у Підгірцях
Палац Бруницьких у Підгірцях – одна з найбільших архітектурних окрас Стрийського району і самих Підгірців. Його було зведено наприкінці вісімнадцятого століття зусиллями князя Юзефа Александр Яблонського, який створив величний маєток, однак про який чомусь зовсім не піклувався. Згодом він взагалі його продав єврею Юзефу Бруницькому, який і взявся за відновлення будівлі.
До початку Другої світової війни маєток не раз перебудовували, а з приходом “совєтів”, як і більшість приватних маєтків того часу, палац отримав зовсім інше призначення. В різні часи тут діяли різні установи – спершу тут обладнали рибне господарство, згодом – школу-інтернат. Ще за деякий час тут взагалі відкрили сільську раду. Та навіть попри такі значні зміни, будівля до наших днів непогано збереглася та навіть завдяки деяким приватним інвестиціям зберегла свій вигляд.
Найбільша втрата палацу – це вирубка в радянський період багатовікових дерев в князівському саду.
Палац Бадені в Буську
Мандруємо далі. Наступна зупинка – родинний маєток графа Казимира Фелікса Бадені, палац Бадені в невеликому місті Буськ. Першочергово на місці теперішньої архітектурної пам’ятки стояв невеликий дерев’яний маєток буських старост Яблоновських, дані про який знаходимо ще з 1698-го року. Його масштаби були значно меншими, ніж масштаби графа Бадені, і мав маєток типове оборонне призначення.
Історія ж сучасного палацу тісно переплітається з історією Войцеха Альберта Мієра – літератора, громадського діяча, поета та політика. Він від свого батька успадкував буські землі і в 1810-му році розпочав тут будівництво своєї резиденції. Це був прототип – була невелика одноповерхова садиба, яка впродовж дев’ятнадцятого століття зазнала декількох капітальних перебудов і перепланувань.
Розбудовою приватної садиби почали займатися вже нові власники Буська – нащадки Мієра. Завдяки їхнім старанням в будинку з’явився другий поверх та два бічних крила. Ще згодом, наприкінці століття, власником палацу став граф Казимир Фелікс Бадені, в честь якого будівля носить свою сучасну назву. Згодом і його син, і онук були власниками приватної садиби.
З початком Другої світової війни будинок націоналізувала більшовицька влада, яка тут розмістила районний комітет КПУ. Згодом тут розмістилися війська вермахту.
З приходом радянської влади на українські землі палац почав зазнавати значного занепаду. У 1961-му році тут облаштували військову частину, через що до наших днів внутрішній декор палацу дуже погано зберігся. Зараз палац стоїть пусткою і зазнає поступово руйнування – щоправда, завдяки деяким зусиллям небайдужих місцевих мешканців дещо вдається оновлювати та плекати. Ще більше руйнувань зазнала будівля під час пожежі у 2016-му році.
Тартаківський палац у селі Тартаків
Неподалік від Львова розташувалося невелике село Тартаків, куди варто також завітати, щоб встигнути побачити покинутий Тартаківський палац (або ж палац Лянцкоронських), який тут збудували на початку дев’ятнадцятого століття, зведеним на місці обгорілих залишків колишнього замку.
У сімнадцятому столітті село Тартаків належало відомим Потоцьким. Саме завдяки славетним графам Потоцьким тут і було зведено пишний палац – велику споруду, що мала важливе оборонне значення. Всередині будівлю прикрашали фрески.
Цей палац став справжнім символом невеликого села. Найбільшого розквіту він зазнав з приходом Франца Потоцького, що був одним з найбагатших польських магнатів. Франц полюбляв влаштовувати в палаці пишні бали, тому палац було облаштовано якомога помпезніше. Тому не дивно, що тут за часів Франца діяла величезна бібліотека, був облаштований дзеркальний зал, а в його стінах видатні художники малювали свої шедеври. Щоправда, після смерті Франца палац почав занепадати.
У дев’яностих роках перебудований новими власниками палац зазнав значної пожежі і з того часу почав руйнуватися.
