Чимало покинутих архітектурних пам’яток можна побачити, мандруючи мальовничими селами та містами Львівської області. Левову частку споруд давніх часів час від часу ремонтують – вочевидь, ті, які найбільш “привабливі” з туристичної точки зору чи мають певною мірою більшу історичну цінність та “вагу” для влади. Деякі будівлі небайдужі мешканці та чиновники з року в рік намагаються “протиснути” на участь в урядовому проєкті “Велика реставрація”, сподіваючись на фінансування та хоч якийсь порятунок пам’яток, однак є архітектурні дива Львівщини, які так і залишаться, вочевидь, сторінкою минулого – з часом про їхнє існування нащадкам розкаже лише пожовкла фотографія в місцевому архіві.
Редакція сайту lviv-future розкаже про історію будівництва, величі та сумного в наші дні занепаду костелу Матері Божої Сніжної і монастиря отців Капуцинів у Львівській області.
Як і хто звів храм Матері Божої Сніжної?
Історія храму Матерії Божої Сніжної у селі Куткір Буського району Львівської області бере свій початок у перші десятиліття вісімнадцятого століття. Достеменно й досі невідомо, коли саме у Куткорі з’явився невеликий дерев’яний костел, куди жидачівський хорунжий Єжи Антоній Лончинський привіз ікону Марії Сніжної з люблінського єзуїтського кляштору. Різні історичні джерела розповідають про різні дати появи першого дерев’яного костелу в Куткорі – існують версії про 1719-й, 1725-й та 1727-й рік.
Шукаючи інформацію про храм, можна натрапити і на дані про те, що костел існував вже задовго до привезення ікони Марії Сніжної, а граф Єжи Лончинський лише звів належний вівтар для привезеної святині у костелі, де понад сотню років молилися його предки, яким з 1585-го року належало село. Так чи інакше, старі архіви розповідають, що в різні часи костелом опікувалися по черзі домініканці, тринітари, а згодом – босі кармеліти.
Цікаво, що саме в час графа Єжи Антонія Лончинського село Куткір значно розвинулося, стало важливим осередком торгівлі та ремесла. Саме Лончинський взявся за планомірне будівництво нового містечка, де діяла ринкова площа, на якій регулярно організовували важливі для розвитку села ярмарки тощо.
Приїзд монахів-капуцинів, смерть графа Лончинського і будівництво мурованого костелу з монастирем
1753-й рік став новою сторінкою у житті чинного на той час невеликого дерев’яного костелу. Справа в тому, що цього року до Куткора приїхали монахи-капуцини, після чого вже за три роки, у 1557-му, стартувало будівництво мурованого костелу Марії Сніжної та монастиря отців Капуцинів. Невеликий хиткий дерев’яний костел мали замінити дві куди більш величні сакральні споруди, що їх почали зводити під патронатом вищезгаданого графа.
Велике будівництво в Куткорі призупинилося, коли помер граф Єжи Антоній Лончинський. Судячи з даних, розміщених в архіві, призупинилося не лише будівництво мурованого костелу та монастиря, а й загальний розвиток містечка. Після його смерті Куткору повернулася стара назва і містечко з великим потенціалом знову отримало статус села.
Будівництво відновилося лише на початку дев’ятнадцятого століття, у 1803-му році постав мурований храм та монастир. Тоді ж, у 1803-му, костел освятив буський декан Ігнацій Треттер. До цього різні джерела повідомляють про наявність трьох вівтарів у костелі – головного, присвяченого Марії Сніжній, та двох бічних. У 1787-му році, як фіксує архів, у костелі робили ремонт. Щоправда, деталей ремонту так і невідомо.
До часу посвяти новозведеного храму попередні будівлі вже було розібрано. Новенький комплекс в Куткорі перебував під ретельною опікою Ордену монахів-капуцинів і впродовж довгий двох століть куткірський кляштор діяв, фактично, безперервно. Лише нетривалі ремонти комплексу у 1811-му, 1815-му, 1829-1830-х, 1835-му та 1849-1850-х роках частково переривали діяльність костелу та монастиря. В ході ремонту поступово костельне майно поповнювалося (не)скромними деталями – 1820-го року тут з’явився новенький амвон, у 1825-му в межах комплексу змурували нову дзвіницю, встановили новий орган. У 1851-му році львівський митець Станіслав Радецький взявся за розпис костельного інтер’єру, його ж старанням було відновлено костельні вівтарі та оновлено ікону Марії Сніжної.
Образ Марії Сніжної у куткірському костелі вважався головною святинею. Ба, навіть більше – це була чудотворна ікона, яку, вочевидь, покійний граф Єжи Антоній Лончинський привіз до Куткора не просто так. Чи то велика християнська відданість, чи віра у допомогу ікони у втіленні всіх своїх задумів на розбудову невеликого містечка – щось таки керувало графом, який свого часу доставив образ з люблінського кляштору до Куткора.
Костел та монастир у воєнні та міжвоєнні часи
До поступового занепаду храму у двадцятому столітті безпосередньо причетні події Першої та Другої світової війни. Перша світова війна польсько-українське протистояння не принесли суттєвих пошкоджень архітектурі комплексу, хоч тут і зосереджувалися солдати – представники різних армій.
Навіть в ході таких трагічних подій в історії України храм не занепадав – 1923-го року сюди з Варшави привезли два нових дзвони. Їх російські війська “конфіскували” в ході Першої світової війни на польській землі. Ще за декілька років до Куткора прибув митець з Пшемисля, який взявся за розпис інтер’єру костелу. 1926-го року до куткірського комплексу прибув ще один новий дзвін.
Друга світова війна внесла свою лепту у занепад костелу. Після 1944-го року монахи-капуцини, які ще з часів графа Єжи Антонія Лончинського опікувалися добробутом костелу та монастиря, покинули кляштор, налякані численними нападами упівців. Втікаючи з Куткора, капуцини прихопили з собою головну святиню – ікону Марії Сніжної, яка спершу зберігалася у Кракові, а згодом – у Сєдішові. Поспішні і налякані тогочасними подіями капуцини залишили на розсуд долі і багаторічний архів, і все інше кляшторське майно.
Куткірський кляштор за “совєтів” і в наші дні
“Совєти” мали власне бачення цінності комплексу в Куткорі. Спершу у могутніх мурованих стінах облаштували шпиталь, а в 1955-му році, за деякими даними, сюди переїхала місцева школа. Ще згодом святі стіни зовсім “обезчестили” і обладнали тут поштове відділення та фарбярню. Про повернення капуцинів до Куткора і мови бути не могло.
Щоправда, з часом здобуття Україною незалежності ситуація зовсім не поліпшилася. Відтоді, з 1990-го року, костельні стіни, де колись вирувало життя, залишилися пусткою. 1995-го року трапилася жахлива пожежа, яка зруйнувала покриття костелу та понищила стіни.
Монастирське подвір’я перетворилося на садок, де місцеві часом збирають урожай – плоди численних яблунь та винограднику, що поступово обплітає муровану огорожу. Прикрашена скульптурами брама, встановлена тут на початку двадцятого століття, повністю зруйнована до наших днів. Так само зруйновано і фігуру Матері Божої, що колись смиренно стояла навпроти куткірського костелу. Що вже й казати про хащі довкола та забиті сміттям пивниці – природа поступово відвойовує своє, а люди допомагають колишній архітектурній величі села цілковито занепасти.
Докладає свою лепту і бездіяльність влади, яка за багато років не доклала ані найменших зусиль для відновлення будівлі. Схоже, що нащадкам, окрім завалених купою сміття пивниць, і глянути буде ні на що. А допитливі знайдуть зображення костелу у мережі чи побачать на пожовклому фотопапері у бабусиній шуфляді…
