Кілька століть тому у Львові діяв один з найдавніших шпиталей в Україні – шпиталь Святого Духа, також відомий як шпиталь святої Єлизавети. Цей заклад заснували в 14 столітті, і він функціонував до 18 століття. В приміщенні шпиталю святої Єлизавети більше 400 років приймали знедолених, а пізніше лікували хворих. На жаль, до наших днів не збереглася будівля найстарішої лікарні Львова. Сьогодні на місці, де колись стояв цей шпиталь, розміщена площа Івана Підкови. Але історія про цю будівлю збереглася. Далі про це читайте на «lviv-future».
Приміщення для знедолених і будівництво костелу
Шпиталь святої Єлизавети заснував польський король Казимир ІІІ у 1356 році. Проте існує ще одна версія щодо того, як у Львові з’явилася ця будівля. Дехто вважає, що до цього причетні німецькі колоністи, які заснували цей шпиталь ще за княжих часів. У 1377 році князь Владислав Опольський (Владислав ІІ) надав шпиталю фундаційне підтвердження.
Наприкінці 14 століття поряд зі шпиталем святої Єлизавети розпочалося будівництво костелу Святого Духа. У 1408 році будівництво цілого комплексу закінчилося. У 1418 році папа римський Мартин V надав костелу фундаційне підтвердження. Після освяти костелу Святого Духа змінили також назву шпиталю.
Праворуч, за міським муром костел та шпиталь Святого Духа. Фрагмент картини Розвадовського, Яновського, 1928 рік. Фото: photo-lviv.in.ua
У цьому костелі з промовами виступав чернець Ян з Дуклі, який в другій половині 15 століття став «німецьким» провідником храму. Відтоді міщани взяли собі за традицію регулярно приходити в костел під час святкування Зелених свят.
У 1444-му році при закладі заснували школу для хлопчиків, яка стала конкурентом Катедральної школи.
Впродовж 15 століття шпиталь отримав кілька значних пожертв. Зокрема, костел Святого Духа збудували на ділянці, виділену магістратом. А у 1403 році заможне подружжя Айзгенгутелів подарувало закладу два лани землі на Галицькому передмісті. Згодом архієпископ Яків Стрепа призначив десятину від села Пруси на потреби костелу.
В 17 столітті на шпиталь чекали й інші зміни. Так, у 1607 році було прийняте рішення про те, щоб передати село Скнилівок шпиталю на довічне користування. Це спричинило конфлікт з магістратом. У 1624 році село Скнилівок місцева влада продала Мартину Кампіану. Проте заклад мав й інші села, зокрема Малехів і Млинівці. У 1680 році один шляхтич подарував закладу кам’яницю, яка стала житлом вікарія. Чим більше маєтків отримував шпиталь, тим сильніше загострювалося питання опіки над установою. Відповідно, зростала конкуренція між священниками костелу Святого Духа і магістратом. Проте право опіки над шпиталем надали місту. У 1503 році вдалося дійти компромісу – магістрат вирішував питання утримання закладу, а священники турбувалися про духовні потреби. Так тривало деякий час. А у 1546 році шпиталь повністю підпорядкували місту.
Пожежа, реконструкція і руйнування
Будівля шпиталю двічі зазнавала руйнівної сили вогню – у 1527 і 1564 роках. Будівлю реставрували і освятили вдруге у 1649 році.
Наприкінці 16 століття щороку обирали двох опікунів шпиталю. Ними могли стати виключно члени магістрату. Одним із провізорів шпиталю був відомий польський поет, історик і бургомістр Юзеф Бартоломей Зиморович. Також серед мешканок закладу на свято Задушки щороку призначали двох старших жінок, які слідкували за порядком в шпиталі. Опіка сиротами, малолітніми і бідними людьми була одним з головних обов’язків працівників шпиталю.
У 1734 році до будівлі шпиталю добудували ще два додаткові поверхи. Там зробили кімнати для відпочинку.
У 1772 році Львів завоювали австрійці. Тоді шпиталь втратив усі маєтки і, відповідно, джерела доходів. Через нестачу коштів не було можливості відремонтувати аварійну будівлю. Скоріш за все, до аварійного стану шпиталю призвела добудова, яка складалася з двох поверхів. Так, однієї ночі 1780 року частина шпиталю завалилась. На щастя, ніхто з людей не постраждав. Стан будівлі погіршувався, і вона стала непридатною для проживання. Всіх мешканців виселили. Пізніше архітектор П’єр Дені Ґібо після обстеження об’єкту повідомив, що залишки споруди і, в тому числі, костел не вдасться врятувати можливими способами. Тому було прийнято рішення про те, щоб остаточно розібрати руїни. Майно, яке раніше належало костелу, забрав кафедральний офіціал Годуровський. Частину придатних матеріалів від заваленої будівлі на потреби міста взяв магістрат, а іншу частину матеріалів за велику суму придбав купець Прешлю. Проте будинок вікарія так і не розібрали до кінця.
Документи, датовані 1544 роком, вказують на те, що вулиця, де стояв шпиталь і костел, носила назву Шпитальна Святого Духа. Але у 1780 році цю та декілька інших вулиць об’єднали в одну, і назвали її Довгою. Пізніше вулицю кілька разів перейменовували. Сьогодні вона носить назву Театральна.
Площа Івана Підкови (Святого Духа) сьогодні. Фото: photo-lviv.in.ua
До речі, костел Святого Духа вважається останнім львівським храмом, в якому у 17 столітті проводили богослужіння на німецькій мові. Раніше на місці костелу облаштували сквер, який називався «Площа Святого Духа». Сьогодні ця площа названа на честь козацького кошового отамана Івана Підкови.
