П’ятниця, 29 Березня, 2024

Життя після життя. Як “живеться” хатинам-експонатам у львівському скансені.

Музей народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького, що в народі носить назву Шевченківський гай, – одне з найпопулярніших місць для відвідування серед львів’ян та туристів.  Вдало розташований в середмісті на горбах Кайзервальду, він експонує різні етнічні регіони Західної України. Тут межують своєрідні міні-села: Бойківщина, Лемківщина, Гуцульщина та Буковина, Поділля та Львівщина. Вони широко представлені автентичними садибами, господарськими будівлями, дерев’яними храмами та виробничими приміщеннями. Про те, як потрапляють хатини-експонати до музею просто неба, про особливості догляду за ними та можливості реставрації, розповідають в.о. директора музею Сергій Ципишев та керівник реставраційно-будівельного відділу Василь Марків. Далі на lviv-future.

Переїзд та обживання

Перевезти стареньку хату на інше місце – справа непроста. Після всіх узгоджень з господарями, до будівлі виїжджають архітектори та будівельники. Якщо це дерев’яна споруда, працівники маркують по номерах кожен брус, кожну її деталь, ретельно описують все у схемах. Після перевезення хату знову складають, виходить такий собі величезний конструктор леґо.

Важче перевезти глинобитні та кам’яні будинки, в більшості, придатним для транспортування від таких домівок залишається лише каркас. Все інше працівники музею змушені відтворювати самі, неодмінно дотримуючись умови: результат повинен бути максимально наближеним до оригіналу. Кожна будівля після переїзду потребує ще і нового даху, адже старий, солом’яний, а чи то ґонтовий, втрачається назавжди.

Разом з іншими працівниками до майбутнього експоната виїжджають і науковці. Вони детально описують інтер’єр будинку, щоб пізніше, у музеї, відтворити оригінальний побут його мешканців. Інколи щастить, і з будинком віддають все його наповнення: автентичні меблі, ікони, посуд, реманент. Та, навіть, якщо привозять порожній дім, у фондах музею завжди знайдуться потрібні експонати для облаштування його внутрішнього наповнення.

Життя продовжується

Інтер’єр будинку війта з с.Тухолька

Після переїзду до львівського скансену у хатинах-експонатах активно підтримують життя. До кожної з них призначають доглядача, який тримає порядок в приміщенні та на обійсті. Він просушує експонати, провітрює кімнати, займається дрібним ремонтом, підбілює вапновану стіну чи підмащує глиняну долівку.  У літню пору на подвір’ях квітнуть мальви та чорнобривці – їх також висаджують доглядачі. 

Кожен з цих працівників ще й добре знає історію свого будинку, тож залюбки розповідає відвідувачам про нього. У багатьох світлицях проводяться майстер-класи: тут малюють писанки, плетуть солом’яні іграшки, розписують пряники, ліплять горщики на гончарному крузі та інше. Чимало в Гаю відбувається атракцій, виставок та фестивалів, тут одружуються молоді пари. Незважаючи на пору року та погодні умови, у Гаю завжди багатолюдно.

 Реставрація

Реставрація солом’яного покриття

Кожна хатина в Гаю з плином часу потребує капітального ремонту. В більшості випадків, це – заміна дахової покрівлі. Якщо ґонтовий дах може прослужити 50-60 років, то солом’яне покриття захищатиме будівлю лише приблизних 15 років. До того ж, солому, а це обов’язково повинна бути житня і лише з певною довжиною стебла, в теперішній час знайти непросто. Солома – найбільш трудомісткий матеріал для покрівельників, вона потребує важкої ручної роботи із збереженням давніх традицій в’язання снопів та вкладання їх на дахи. Для перекриття однієї бойківської хати, а вони славляться своїми височенними стрімкими даховими конструкціями, потрібно від 3 до 5 тон житньої соломи. Товщина солом’яної покрівлі становить щонайменше 30 см.

Ґонт (клинчасті дощечки для покрівлі, витесані за певною технологією, здебільшого з хвойних порід дерева) привозять з Гуцульщини. Кожну ґонтину прибивають цвяхами, а готову покрівлю обробляють сирою нафтою. Так вона служитиме довго і не протікатиме, а це 70-80% гарантії збереження цілої будівлі. Вибагливими такі дахи є і в догляді,. Працівники пильно змушені слідкувати за тим, щоб на покрівлях не затримувалось опале листя чи не проростав мох. Це сприяє поширенню грибка та провокує процеси гниття. Малі об’єкти, як от вічевий дзвін  біля озера, обробляють консервуючими розчинами, антипіретиками. Дерев’яні стіни будівель залишають у їх первісному стані, вони є довговічними.  

Реставруючи такі цінні пам’ятки народної архітектури, музейники намагаються дотримуватись давніх технологій та максимально зберігати будівлі у первісному вигляді. Адже, як стверджують, за принципом музеєфікації автентичними вважаються ті об’єкти, в яких збереглось щонайменше 51%  початкової сировини.

Latest Posts

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.