В радянський період у Львові випускали відомі на весь Радянський Союз та навіть за його межами телевізори “Вогник” та “Електрон”, автобуси та іншу техніку. Випускали також велику кількість різноманітних марок мопедів. За випуском цієї продукції місто займало лідируючі позиції в СРСР, пише lviv-future.com.ua.
Завод та перші велосипеди
Після того як у 1944 р. до Львова знову повернулась радянська влада, у місті почали відкривати нові заводи та фабрики. Радянська влада прагнула провести індустріалізацію Галичини. До 1939 р. у Львові працював невеликий завод “Метал”, на якому виготовляли вози, автопричепи, просту сільськогосподарську техніку. Саме наприкінці 1940-х рр. на основі цього заводу був заснований Львівський велосипедний завод. На нове підприємство завозили устаткування з Харківського Велосипедного заводу, обладнання з німецьких підприємств, яке було вилучене комуністами у якості репарацій.
У відкритих джерелах можна знайти інформацію згідно якої протягом 1946 – 1950 рр. підприємство випускало чоловічі велосипеди В-14 та жіночі В-22. У 1950-х рр. на заводі почали випускати наймасовіший жіночий велосипед УРСР – В-25 з 28-дюймовими колесами. Радянські велосипеди були створені за німецькими зразками, мали навіть деякі іноземні деталі, були надійними та простими в експлуатації.
Перші мотовелосипеди
У 1958 р. на Львівському мотозаводі розпочали випуск перших мотовелосипедів моделі В-902. Він мав двигун Д-4 та став одним з перших мотовелосипедів СРСР. У порівнянні з харківським мотовелосипедом В-901, львівський транспортний засіб мав ряд суттєвих відмінностей – жорстку рампу (спаяна з труб різного діаметру з кареткою педалей велосипедного типу), важільний амортизатор на передній вилці, втулка з гальмівними колодками на передньому колесі. Для регулювання натягу ланцюга педалей, на осі колеса монтувався поворотний кронштейн з невеликою зірочкою-роликом.
Модель В-902 мала довжину 1780 мм та висоту 980 мм. При швидкості 20 км/год транспортний засіб витрачав 1,5 л бензину на 100 км. Мотовелосипед міг розвивати швидкість до 50 км/год, а його вага становила 32 кг. Багажник над заднім колесом міг витримати навантаження до 15 кг. Переднє крило пристрою розширялось донизу, захищаючи водія від дорожнього бруду. Колеса мали по 36 спиць. Винахідники мотовелосипеду, створюючи його, керувались передусім практичністю, поставивши естетичний вигляд на другий план.
Двигун мотовелосипеда, який виготовляли у Ленінграді, мав об’єм 45 куб.см. та потужність лише в одну кінську силу. Низьке сідло та невеликий діаметр коліс забезпечували зручну посадку для водія. Верх сідла був кроєним, шитим з м’якої шкіри з товстою вовняною підкладкою. На трубі керма можна було побачити фару велосипедного типу, а на задньому крилі встановлювався круглий велосипедний катафот зі скляним відбивачем рубінового кольору. Педалі виготовляли з алюмінієвого сплаву. Мотовелосипед мав кілька модифікацій, які не дуже суттєво різнилися одна від одної. На задньому крилі В-902 наносили емблему заводу, а на підсідельній трубі можна було розгледіти малюнок із зображенням вежі львівської ратуші і написом “Львів”.
У 1961 р. підприємство, яке випускало мотовелосипеди, змінило назву на “Львівський завод мотовелосипедів”. На ньому почали випускати мотовелосипеди МВ-042 “Львів’янка” та одношвидкісні мопеди марки “Тиса”. Мотовелосипеди використовували для прогулянок, перевезення невеликих вантажів. Особливо цінними ці транспортні засоби були у сільській місцевості, де панувало бездоріжжя.
Увага до естетики
“Львів’янка”, яку з 1961 р. почали виготовляти у Львові, суттєво відрізнялась від В-902, мала значно гарніший зовнішній вигляд. Від попередників на новій моделі залишили вело генератор, фару, колеса, гальма та багажник. Нова модель отримала двигун Д-5 потужністю 1,2 к.с. Моторний та ножний ланцюги були значно коротшими ніж у В-902.
Транспортний засіб отримав несучу, цільноштамповану раму. Всередині рами розміщувався паливний бак ємністю 2,75 л. Сідло МВ-042 можна було регулювати по висоті. На мотовелосипеді були встановлені моторні щитки. Великим недоліком нової моделі була відсутність коробки передач та слабкий двигун. Водночас “Львів’янку” вже не можна було назвати простим велосипедом з мотором. Пристрій важив 35 кг, при одній заправці забезпечував запас ходу у 150 км.
Мокіки “Верховина”
У 1967 р. відбулась важлива подія в історії заводу – на підприємстві почали виготовляти моделі марки “Верховина”. Сам завод отримав назву “Львівський мотозавод”. Перша модель згаданої марки мала двигун потужністю 2 к.с. з повітряним охолодженням. Вага пристрою становила 38 кг.
Різні моделі “Верховини” різнились між собою конструкціями двигунів та системами електрообладнання. Мопеди мали трубчасту раму, передню телескопічну вилку, важільну задню підвіску з пружинними амортизаторами. На мопеди МП-043 встановлювали гальмо колодочного типу. На транспортному засобі було встановлено глибокі щитки коліс. Частина моделей мали спідометр.
У 1977 р. на заводі розпочали виробляти мопед без педалей (мокік) – “Верховину-6”. Мокік мав накладки на бак, нові крила, двигуни Ш-57 (виготовляли у Кірові) або S-58 (Шауляй) обладнані кікстартером. Мопед коштував від 220 до 226 рублів. Двигун мопеду мав об’єм 49,8 куб.см. Пристрій важив понад 53 кг, а на 100 км витрачав 2,2 л палива.
У 1981 р. у Львові почали виготовляти мопед “Верховина-7” який мав мотор S-62, електричну систему запалювання, що було великим проривом у будові мопедів, адже багато японських та італійських моделей використовували контактне запалювання. Фахівці стверджували, що модель не мала потенціалу для модернізації, тому на зміну “Верховині” прийшли “Карпати”.
“Карпати”
Період кінця 1970-х рр. – початку 1980-х рр. можна вважати розквітом мотозаводу, адже саме у цей час підприємство випускало найбільше мопедів – до 300 тис. одиниць щороку. У 1978 р. мотозавод випустив свій двохмільйонний мопед. Поряд з цим можна було побачити малу кількість запчастин для мопедів, відсутність сервісних центрів по їх ремонту.
У 1981 р. на заводі почали випускати мопеди “Карпати-1”. Мопед мав хромовані крила, двигуни Ш-58, S-62, S-62M, V-50. Вага транспортного засобу становила 55 кг. Мопед мав зчеплення, розвивав швидкість до 50 км/год, працював на паливній суміші – бензин А-76-80 з маслом. Запас палива становив 7 л. Конструкція відзначалась надійністю.
Нарешті у 1986 р. на заводі почали випускати мопеди “Карпати-2”. Вага мокіку зросла до понад 56 кг, висота – 1110 мм, довжина – 1700 мм. Двигун (V-50 або V-501) мав потужність у 2 к.с. Модель мала кілька модифікацій. Наприклад на “Карпатах-2 Люкс” встановлювали вказівник повороту. Модифікація “Карпати-2 Спорт” мала вихлопну трубу з захисним кожухом, кермо з додатковою перемичкою.
Мокіки “Карпати” випускали до 1992 р. (за іншими даними – до 1997 р.). Станом на 1991 р. львівський мотозавод був лідером у Союзі за виробництвом мопедів. Сьогодні на зміну мопедам прийшли електросамокати, скутери та інші транспортні засоби. Радянські мокіки можна побачити лише у музеях чи у приватних колекціях.
