Історія з демонтажем Монументу бойової слави радянських збройних сил, який був встановлений на розі вул. Стрийської та Гвардійської (нині – Героїв Майдану) у травні 1970 р., завершилась його перенесенням в експозицію музею “Територія терору” (проспект Чорновола, 45). Знесення пам’ятника тривало з квітня цього року. До середини червня до музею перемістили 4, 5 і 6 горельєфи (перші два він отримав 25 січня 2019 р.). До слова, загалом роботи з демонтажу меморіалу тривають уже два роки. Далі на lviv-future.
Горельєфи, які передали музею “Територія терору”, пройдуть експертизу істориків та мистецтвознавців. З цього приводу директорка музею Ольга Гончар заявила:
«Горельєфи символізують основні роди військ: піхотинець, танкіст, артилерист, льотчик, матрос. Наш музей дуже радий, що місто доручило нам зберігати даний об’єкт. Своїм прикладом ми хочемо показати, що українські музеї повинні не боятися таких об’єктів, долучатися до слухань, досліджувати, зберігати і створювати навколо цього наукову дискусію. Це історична і мистецька цінність і ми вважаємо, що в подальшому з цим можна цікаво працювати на благо нашого музею, нашого міста».
“Дискредитація Львова” і порушення закону про декомунізацію
Дискусії щодо доцільності існування меморіалу вперше голосно зазвучали 2007 року. Тоді все обійшлося лише зміною напису – “Слава советской армии” прибрали, а з’явився – “Переможцям над нацизмом” (тут слід зазначити, що перше перейменування відбулось ще 1992 року – тоді офіційно меморіал стали називати “Монумент переможцям над фашизмом”.)
У 2014 р. питання про знесення меморіалу обговорювалось на виконкомі міськради. Тоді начальниця управління культури Ірина Подоляк заявила, що перед ухваленням подібних рішень слід проводити громадські слухання. А секретар міськради В. Павлюк висловився про винесення у майбутньому цього питання на міський референдум. Загалом позиція чиновників у 2014-му зводилась до того, що знесення пам’ятника могли б насторожено/ворожо сприйняти у східних областях України. Зокрема, перший заступник очільника міста Олег Синютка зазначив, що така ініціатива є “завезеною бацилою, яка мала б дискредитувати Львів”.
У 2016 р. до міського голови звернулись депутати фракції Української Галицької партії, вказуючи на те, що перебування на вул. Стрийській Монументу Слави перечить закону про декомунізацію. Зокрема, тоді представник УГП Тарас Чолій коментував це так:
“Закон про декомунізацію прийнятий, а в нас в місті він фактично не виконується. Єдине, що зробили в мерії, це дозволили демонтувати пам’ятну табличку радянським поетам Тудору і Гаврилюку. Це ж смішно, влада просто кажучи, симулювала у виконанні закону. Адже на одній із головних вулиць міста, більше того навпроти Академії українського війська й досі стоїть монумент радянської епохи. На ньому містяться неоднозначні символи: герб, зірка – це як нацистська свастика – символ тоталітарного режиму”.
Щоправда, в Інституті нацпам’яті зазначали, що комплекс не входить у перелік об’єктів, які підпадають під декомунізацію, відтак рішення про його знесення міська рада могла приймати спільно з громадою міста на свій розсуд.
У Львові лише самими обговореннями і петиціями не обмежувалися. Слід відзначити, що пам’ятник неодноразово нищили. У грудні 2010 року намалювали на ньому нацистську та радянську символіку та облили фарбою; 28 квітня 2016 р. – розмалювали у національні кольори. Після цього інциденту на об’єкті були встановлені камери відеоспостереження. 15 лютого 2018 р. замість напису “Переможцям над нацизмом”, який розбили, з’явився новий – “пам’ятник окупантам”. Таку “акцію” провели представники організації “Сокіл”, Добровольчого руху ОУН та “Правого сектору”.
Створення робочої групи і початок демонтажу
Робочу групу, яка мала займатись розглядом пропозицій і вирішенням питання про подальше перебування на вул. Стрийській Монументу Слави, утворили 17 травня 2017 р. Очолив її заступник мера Андрій Москаленко, який займається питаннями розвитку. До слова, її створення було відповіддю на звернення Ігоря Калинця. Відомий письменник і почесний громадянин міста відчув на собі репресії радянського періоду, будучи політв’язнем таборів.
Врешті позитивне рішення про усунення пам’ятника ухвалив міський виконком в лютому 2018 р. Самі роботи стартували лише через рік. 30-метрову стелу знесли у березні 2019 р.
Об’єкт оточили високим металевим парканом (у мерії зазначили, що на нього потратили більше 400 тис. грн.). Проте поза ним опинились бронзові фігури – червоноармієць з мечем і батьківщина-мати, які становлять основну частину композиції. Озвучувались думки, аби ці пам’ятники залишити, проте вони також будуть демонтовані.
Стелу завбачливо визнали аварійною. Такий висновок оголосила спеціальна комісія, створена 2017 року. Свою думку про доцільність та спосіб демонтажу стели озвучили також фахівці з “Львівської політехніки”. Стелу зносили тричі – із 1 по 3 березня. Це завдання виконували робітники компанії “Промальтбуд”. Конструкція виявилась міцнішою, ніж передбачали, – 1 березня після 6 годин роботи споруда залишалась непорушною. Повалити її вдалося вночі 3 березня (проведення робіт вночі пов’язували з питаннями безпеки). Вартість зносу стели оцінили в 300 тис. грн. Демонтаж горельєфів розпочали у квітні поточного року. За демонтажні роботи безпосередньо відповідає Галицька райадміністрація (таке рішення прийняли тому, що пам’ятник не перебував ні у кого на балансі).
Проекти облаштування території
Місце, де понад 50 років пробув Монумент слави, пустувати не буде. Передбачено оголошення конкурсу на створення нового пам’ятного комплексу й громадського простору на цьому місці. Громадський активіст Антон Петрівський («Суспільство майбутнього») з цього приводу заявляв:
«Учасники бойових дій та громадські організації заявляли, що на місці цього монумента має бути Меморіал пошани українських воїнів. Оскільки ця локація є біля Академії сухопутних військ, важливо, щоб майбутні захисники України бачили цей меморіал».
Проект зі створення музею українського воїна та, як це тепер модно, громадського простору залишається в пріоритеті. З цього приводу А. Москаленко заявив:
«Перш ніж запустити архітектурний конкурс, ми зустрінемося учасниками російсько-української війни, родинами загиблих, де ми проговоримо саму концепцію громадського простору. Архітектурний конкурс має дати відповідь яким шляхом буде облаштований цей громадський простір. Ми хочемо, щоб він мав сильне навантаження з точки зору, що ми маємо віддавати велику честь захисникам України, які сьогодні захищають нашу державу. Також хочемо говорити про наших героїв і героїв УПА, щоб ми провели цілу лінійку тих, хто боровся і бореться і буде боротися за незалежність нашої держави».